Фіолетова спельта та стійке тритикале: яким буде українське поле за 25 років

Уявіть українське поле за чверть століття: замість одноманітного золота пшениці — смуги фіолетового, синього та чорного зерна, поруч — колосся тритикале, що не боїться посухи, а далі — нут і сочевиця, які почуваються вдома навіть там, де вода стає розкішшю. Це не фантастика, а цілком реальний напрямок, у якому вже працюють українські селекціонери.

Пшениця, яка століттями була символом країни та основою її експорту, потребує особливої уваги. Як зазначає академік НАН України Віктор Швартау, на відміну від кукурудзи чи соняшника, пшениця не є космополітом: насіння, створене в іншому кліматі, може не дати очікуваного врожаю. Тому вітчизняна селекція зосереджена на виведенні сортів, пристосованих саме до наших умов — з глибшою та розгалуженішою кореневою системою, яка здатна діставати воду з глибших шарів ґрунту, та стійкістю до різких перепадів температур. Серед уже відомих посухостійких сортів — Джамала, Січеслава, Подолянка, Богдана, а новинки, як-от Нептун чи Форсаж, ще проходять випробування.

Поруч із пшеницею дедалі впевненіше заявляє про себе тритикале — гібрид пшениці й жита. Швартау називає його блискучим вибором для півдня: культура добре переносить дефіцит вологи й дає стабільні врожаї. На Одещині та Миколаївщині вже вирощують сорти, які в експериментальних умовах сягають 125 центнерів із гектара. До того ж у Західній Європі тритикале давно використовують як сировину для виробництва алкогольних напоїв, що відкриває додаткові економічні перспективи.

Окрема історія — спельта, яка не претендує на мільйони гектарів, але може стати основою експорту з високою доданою вартістю. Нові сорти містять 17–18% білка — значно більше, ніж звичайна пшениця. Але найцікавіше — кольорове зерно. Як розповідає генетик Руслан Якимчук, в Інституті фізіології рослин і генетики НАН України вперше у світі створили спельту з фіолетовим зерном, яка до того ж добре обмолочується і придатна для технологічної переробки. Таке зерно містить антоціани та поліфеноли з антиоксидантними властивостями, які зберігаються в оболонці, тому каші та макарони з нього можуть стати окремою нішею для українських виробників.

Південь, де кукурудза стає дедалі менш рентабельною через посуху, поступово переорієнтовується на «сухий кошик»: сорго, просо, нут і сочевиця вже показують хороші результати. Але майбутнє поля — не лише за продовольчими культурами. Люцерна, яку Швартау вважає дуже перспективною, здатна відновлювати родючість ґрунтів і стати основою для розвитку тваринництва, повертаючи в агросистему органічні добрива. Міскантус, своєю чергою, може забезпечити сировину для біопалива, пелет і біопластику.

Утім, окрім клімату, українське рослинництво має й інші виклики. Лише 30% внесеного азоту засвоюється рослинами, а надлишок добрив може призводити до накопичення акриламіду в хлібі. Бур'яни, як-от резистентна щириця чи амброзія, стають усе стійкішими до гербіцидів. Тож майбутнє — за точним землеробством, ефективнішими системами живлення та мікробіологічними препаратами, які допоможуть отримувати більше з меншими витратами. Українське поле змінюється — і ці зміни вже видно сьогодні.