«Ми показали, що ми є»: як Cherry Band повертає народній пісні сучасне звучання

Черешня — ягода, що дала ім'я гуртові, не росте в Запоріжжі. Але саме вона визначає його назву: перша бас-гітаристка Cherry Band, Кіра, запропонувала її, згадавши Мелітополь — черешневу столицю. Погодили одразу. Відтоді ця назва об'єднує музикантів із Мелітополя, Василівки та Запоріжжя, які грають разом на одній сцені.

Семеро людей — соло- й ритм-гітаристи Артем Шульятьєв та Іван Алексєєв, бас-гітарист Артем Кудашев, піаністки Надія Лубан і Віра Сіциліцина, барабанщик Олександр Сірий та фронтмен і мультиінструменталіст Даниїл Шитіков — зійшлися поступово. Репетиційною базою став молодіжний центр «Піпл.юа», куди приходили ті, хто хотів займатися музикою. Знайомилися, придивлялися, запрошували до колективу.

«Ми знайомились і знали, кого можна до нас вже запросити», — згадує Даниїл.

Склад гурту періодично змінюється, і це для фронтмена не проблема, а радше привід говорити про інше: Cherry Band має бути не просто колективом, що збирається заради виступів, а спільнотою, у якій людям комфортно разом.

«Але ми намагаємося всіх до нас емоційно прив'язати, щоб нам було комфортно разом працювати. І щоб це було більше, ніж просто робота колективу».

Репертуар гурту рухається між форматами: авторські пісні учасників, кавери на чужі композиції, тематичні концерти. Один із найперших був присвячений 35-річчю «Скрябіна». Були й кавер-концерт української попмузики та вечір із піснями «Океану Ельзи». Але відтворювати знайоме дослівно тут не цікаво — на репетиціях музиканти разом шукають нове звучання.

«Це дуже велика робота, тому що ти повинен придумати те, чого ще немає, але те, що вже є у тебе вже в голові. Це достатньо складно, але ми намагаємось зробити так, щоб і нам це було цікаво, і глядачу. Аби воно виходило так, як ми це відчуваємо».

Для Даниїла важливий і стан, у якому артист виходить на сцену.

«Коли ти виходиш на сцену, всі твої проблеми повинні залишатися поза нею. Ти повинен бути в тому стані, якого від тебе потребують глядачі. У тебе в житті може бути якась супертрагедія, щось таке, що прямо вибухає мозок. Але коли ти виходиш на сцену — ти артист, ти повинен це в собі переживати. Не випускати назовні, тому що глядач насправді все це відчуває. І відчуває дуже-дуже сильно!»

Цього року гурт уперше виступив за кордоном — у литовському Кедайняї, місті-побратимі Мелітополя, яке святкувало 654-річчя. У програму ввійшли народні пісні, драйвові й ліричні. Обирати їх було нескладно: «Ми ці пісні знаємо з дитинства, тому що вони нас оточували. Це все вже в голові. У будь-якому випадку — це наша культура, наша автентика».

Литовській аудиторії такий формат видався незвичним. Представник, який супроводжував музикантів, пояснив: у Литві звикли чіткіше розділяти напрямки — автентика окремо, рок окремо, класика окремо. Українське поєднання народного з сучасним для них було новим, але, за його словами, класним і крутим.

Приймали гурт тепло — і литовці, й українська діаспора, яка приходила майже на всі концерти, попри те, що програма щодня була та сама. Підспівували, ледь не танцювали. А одного разу сталося те, чого Даниїл не очікував: на вулиці перед концертом, уже в костюмах, музиканти зустріли литовців, які заспівали куплет «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела» українською.

«Здавалося б, Литва… Це досить далеко, та й мови відрізняються».

Обмін мовами був двостороннім: наші вчили литовські слова — «лабас рітас», «ачу», «мокікла», — а литовських колег знайомили з українською, пояснюючи, наприклад, різницю між «коханням» і «любов'ю»: «Любити можна борщ і шинку… А кохати — тільки жінку».

Говорили не лише звуком, а й одягом. На вишиванці Даниїла — мотиви, пов'язані з письменниками будинку «Слово»: кожен візерунок відповідає мешканцю, хвилі — Хвильовому, дві вишеньки — Остапу Вишні.

«Ми розповідали про Україну, Мелітополь та просували українську культуру і нашу ідентичність. Ми показали, що ми є і що нам є чим поділитись зі світом».

Після поїздки гурт передусім усвідомив, що може працювати на такому рівні. Даниїл називає цю подорож «тімбілдингом на кілька тисяч кілометрів»: репетиції в Запоріжжі — не те саме, що тривала дорога і спільний побут.

«Будь-які поїздки завжди згуртовують колектив. І ця поїздка не виняток».

Удома гурт продовжує виступати, зокрема в укриттях — безпека слухачів залишається одним із головних питань. Серед аудиторії багато молоді: на травневий концерт «Такі, як є» місця розібрали за день. Усі виступи безкоштовні.

«Я дуже вдячний їм за те, що вони до нас приходять і, мабуть, якщо вони приходять, то ми це робимо вже не дарма. Навіть якщо одна людина до нас ходить постійно — це вже показник».

Проте музичне середовище міста Даниїл описує обережніше. Культурне життя не зупинилося: працюють симфонічний оркестр і муніципальний хор, є дитячий колектив «Sypho KIDS», де грають понад 40 музикантів віком від 9 до 18 років, простір для занять дає «Піпл.юа». Бракує іншого — спільноти, яка з'єднала б музикантів, що часто навіть не знають одне про одного.

«Може бути три гітаристи: один живе в Олександрівському районі, інший на Бабурці, а третій в Осипенківському мікрорайоні. І вони не знають одне про одного. Не вистачає окремого ком'юніті музикантів, які могли б знайомитися, спілкуватися і створювати щось класне».

Молоді виконавці часто дивляться на Київ як на єдине місце, де зосереджені можливості. Даниїл переконаний: середовище можна творити й тут.

«Можна зробити, щоб можливості були і тут. Чому ні? Але треба цим займатися. Є молодіжна політика, а це повинна бути музична політика».

Найближчими місяцями Cherry Band представить у Запоріжжі ту саму програму народних пісень у попрок-обробці, з якою виступав у Литві, і доповнить її новими композиціями. Показати це українському слухачеві хочеться особливо: «Це наше — це рідне, українське і це потрібно просувати не тільки за кордоном, але й у нас. Це наша культура».

Народні пісні Даниїл вважає невичерпним матеріалом для сучасної музики, адже вони супроводжували людей у різні періоди життя.

«Українська музика багата народними піснями, тому що вони супроводжували народ упродовж усього життя. У дитинстві — колискові, подорослішав — весілля. Працював у полі — жниварські пісні. Прийшло Різдво — різдвяні пісні. На кожен випадок — є пісня. І цей матеріал невичерпний. Скільки б ти їх не співав, вони не закінчаться ніколи».

Тож молодим музикантам він радить не боятися братися за народне й шукати власне аранжування — такого звучання поки небагато, хоч воно й може зацікавити сучасного слухача. Cherry Band хоче й далі експериментувати, робити звук драйвовішим та емоційнішим. Але з однією умовою: процес має бути цікавим і самим музикантам, і тим, хто їх слухає.

«Якщо це комусь буде нецікаво — це не матиме сенсу. У всьому повинен бути сенс, тим паче у музиці, у творчості. Це не може бути просто аби зробити. Кожен рух, кожна нотка повинні стояти на своєму місці».

Для Даниїла музика — спосіб залишити по собі щось довговічніше за автора.

«Потрібно завжди щось після себе залишити на цьому світі… Щоб не прожити це життя дарма. Щоб залишити після себе спадок».

У цьому — і сенс Cherry Band: рости самим, писати нову музику й потроху змінювати культурне життя міста та країни.