«Оптимізація» по-українськи «чомусь» означає закриття шкіл та інших освітніх установ, скорочення зарплат освітянам, бібліотекарям та лікарям. Слово «чомусь» я свідомо беру у лапки, оскільки для нинішньої владної команди, і вони чудово розуміють, чому і навіщо розпочинають оптимізацію витрат держбюджету якраз з освіти.
Просто їм не потрібні освічені люди. Їм не потрібні інтелектуали. Їм не потрібні конкуренти. Врешті-решт — ті, хто має добру освіту, вміє прогнозувати та аналізувати не на день чи рік наперед, а на віддалену перспективу. Для нинішніх владних політиків та чиновників (та і для більшості опозиції), вихованих на радянських — комуністичних чи комсомольських — принципах розбудови державної системи управління та економіки, народжені в Україні молоді люди, з середньою та вищою освітою, з розумінням сучасних реалій, це у першу чергу конкуренти завтра чи післязавтра. І то не лише самій «старій гвардії», а і їхнім дітям — точніше, тим з них, хто за гроші купляв потрібні у школі чи університеті оцінки, і кого батьки «пхають» у владні інституції та на державну службу. Ну не у сімейний же бізнес брати неука, який той бізнес може занедбати?!
Звідси — скорочення шкіл, закриття дитсадків і продаж їх приватним інвесторам по вельми непрозорих — чи то брудних — схемах. Звідси — повсякчасна реклама красивого життя, для досягнення якого (якщо вірити рекламі) потрібні не знання, а вміння пристосуватись, нахабство, або ж навпаки підлабузництво. Головне — бути «своїм» і закрити дорогу та перспективу для «чужих»… У разі виникнення проблем через професійну непридатність — усе можна назвати «політичним переслідуванням», «діями опонентів та конкурентів» або ж «невдячністю нації». До речі: названими вище термінами регулярно користуються і владна команда. І представники опозиції. Бо ж хто з українських політиків, чиновників, державних службовців розпишеться у власній непридатності, не знанні, помилках?! Це ж у демократичному світі міністр або парламентар у таких випадках іде у відставку, а у нас інакший світ… І тим молодим українцям, які володіють необхідними знаннями, які охоче реформували би Україну за західними, демократичними принципами — їх нинішня влада навряд чи допустить добровільно до керма. Уже ліпше з нинішньою опозицією домовитись, яка має подібні ділові інтереси, бере участь у корупційних схемах та ігрищах як і бізнесі, так і у політиці.
Ліпше талановиту молодь розбестити усілякими телевізійними шоу, кіно — поп-корном, або ж. якщо не піддається на «культурні провокації» і далі виходить на мітинги, захищаючи право на освіту, право на рідну мову, то її просто можна «вичавити» поза Україну. Нехай де-небудь у Силіконовій долині або у Кембріджі себе реалізує, розуму набирається, — та там вже і залишається… А ще ліпше взагалі школи позакривати, вчителів на коліна поставити (перед чиновниками і політиками з місцевої влади), зарплати освітянам не піднімати (тоді вони будуть мимоволі втягнуті у прогнилі схеми заробітку на балах або на додаткових уроках).
І взагалі, українським «сильним світу цього» потрібні не професійні менеджери (їх можна купити на Заході), а робочі руки. Бо у світі знову є попит на металургію, на вироби хімічної промисловості — і ось вони, українські виробники, уже пропонують свої ціни на потрібну продукцію. Отриманих прибутків вистачить не на одне не бідне життя, не кажучи вже або про навчання молодших поколінь на Заході (як належить), або ж на купівлю тим молодшим поколінням дипломів вдома…
А ще влада помітила, що «чомусь» маленькі українці читають менше, ніж раніше… І до речі, — стверджують чиновники від освіти та науки — це не лише українська тенденція. Он у Британії, у Франції, у США серед підростаючого покоління зменшився попит на книги. Але знову-таки, цю тенденцію в Україні та на Заході спричинили абсолютно різні речі. Так, в економічно розвинених державах має місце поширення електронних книг, тож кількість книг друкованих неухильно зменшується. Тим не менше. В ЄС, наприклад, запрацювала програма підтримки книговидання; провідні мас медіа рекламують книги, літературу. В Україні ж — від кризового 2008 року і донині неухильно зменшується кількість книг, тому що книговидавці не отримують жодної підтримки з боку держави, відсутня пропаганда (або ж реклама) української книги та читання як такого (хіба що окремі приватні фонди цим опікуються), не кажучи вже про не захист українського книжкового ринку від навали іноземної, найчастіше російської або російськомовної, продукції.
А насправді, нещодавній Львівський форум дитячої книги, як і конкурс молоді у вузи, свідчать: молодий українець хоче отримувати знання і хоче читати. Тому що навчання і книги відкривають перед ним широкі обрії світу, і він наполегливо шукає у цьому неосяжному, складному світі місце — своє і своєї рідної країни. Панове політики і чиновники, не позбавляйте українців знань, а України — майбутнього!
Богдана Костюк
Неосвічений — означає «український»?
