Вітражі Адама Сталони-Добжанського повернули його ім’я Україні. У галереї «Хлібня» Національного заповідника «Софія Київська» відкрилася виставка «Сотворіння світла — вітражі Адама Сталони-Добжанського». Це перша експозиція польського майстра, яка відбувається за програмою святкування 1000-річчя заснування Софії Київської та у зв’язку з головуванням Польщі в Раді Європейського Союзу 2011 року. Згодом виставка побуває ще в десяти столицях різних країн світу.
Адам Сталони-Добжанський (художник, графік, реставратор пам’яток мистецтва, професор Краківської академії мистецтв) народився в Україні. Його мати — Ганна Коваленко прищепила хлопчикові любов до християнства. Згодом він стане художником і створить понад двісті вітражів, мозаїк та фресок у 50 православних храмах і католицьких костьолах Польщі. Проте з початку1960-хім’я Адама Сталони-Добжанського потрапить під заборону. І понад чверть століття, аж до 1989 року, коли в країні скінчиться епоха войовничого комунізму, триватиме це табу. В одному з костелів навіть знімуть його вітражі. Їх довго зберігатиме у своїй майстерні онук майстра Ян Павлицький — художник та архітектор, якого кияни вже добре знають, адже Павлицький здійснив реставрацію срібних царських врат у Софії Київській.
Творча праця в святій Софії залишила глибокий слід у душі пана Яна, він захотів розповісти українцям про свого славетного діда і привезти в нашу столицю вітражі Сталони-Добжанського. Сталося так, що їх випадково побачила генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» Неллі Куковальська, яка відвідала майстерню Яна Павлицького в Кракові. І це остаточно вирішило долю експозиції.
— Шість років ми йшли до цієї виставки, — розповідає Ян Павлицький. — Після реставрації царських врат Софії Київської я зрозумів, що виставити вітражі свого діда повинен спочатку саме тут — у Києві, на його Батьківщині. Мій дід мріяв, щоб я став його послідовником. Я часто йому допомагав — різав картон, малював. Ми працювали разом сім років. Мабуть, завдяки спільній праці я і став художником та архітектором. Мені подобалися роботи діда, який створив нове мистецтво, поставивши вітраж між малярством і скульптурою. Втім, коли діда не стало (мені було тоді 27 років), зрозумів, що не маю того вогню, який запалював його серце. Тому й не повинен продовжувати цю справу — писати вітражі на біблійну тематику...
Гадаю, в моїй роботі над створенням експозиції допомагали янголи. Серед них мої знайомі та друзі — голова Синодального відділу УПЦ «Місія Церква і культура» ігуменя Серафима, директор Музею ікони — відділу музею Варшавської православної митрополії Міхал Богуцький, польський співак Мечислав Свинцицький, мій син Адам, який також нині приїхав до Києва, аби допомогти облаштувати виставку, та багато інших.
Організаторами проекту стали Міністерство культури і національної спадщини Республіки Польща, Національний заповідник «Софія Київська» та Українська православна церква, а партнер заходу — Польський інститут у Києві.
Коли в темному залі ввімкнули світло, вітражі заграли всіма барвами веселки. Присутні затамували подих від захоплення. Добре організований простір експозиції дав змогу найвдаліше розмістити у двох залах галереї численні експонати. Недарма тут працювали архітектор і художники. Вітражі поєднувалися у своєрідні колони, які підсвічувалися зсередини. Більшість оригіналів мають розміри до 15 метрів. Вони представлені в експозиції кольоровими фото на склі. Та два малюнки справжні — це сцени з життя святої Катерини та Матір Божа з немовлям Ісусом.
Адам Сталони-Добжанський працював у стилі абстракціонізму, кубизму. Та скільки сили життя, глибини, які психологічні образи йому вдавалося зробити в цій, здавалося б, суто геометричній манері. Як точно йому вдавалося показати ніжність Богородиці до немовляти. І це в майже абстрактному малюнку. Навіть у цій сучасній манері (до слова, церковні діячі назвали вітражі Сталони-Добжанського «канонічними») майстер зміг передати і жіночу красу, і святість Богородиці.
Наталя ЗІНЧЕНКО, «День»
|
|
Заборонене мистецтво
