«Ватра єднання»: 25-й лемківський фестиваль зібрав понад 12 тисяч гостей

Цьогорічний фестиваль лемківської культури, що традиційно відбувається на Тернопільщині, став особливим: він зібрав людей, які попри депортації та розпорошеність по світу, зберегли пам'ять про своє коріння. Подія розпочалася з архиєрейської літургії, яку очолив кардинал Микола Бичок, що має лемківське походження.

«Мій дідусь та бабуся вони були переселенці, село Суковате, недалеко від Ліськ. Я в 2018 році мав нагоду відвідати те село, яке повністю спалене. Там лишилися тільки каміння і росте ліс. Бути лемком — це пам'ятати про свої коріння, пам'ятати своїх діда, бабцю, підтримувати також культуру, традиції», — розповів священнослужитель.

Після літургії учасники запалили ватру — символ єднання. Серед гостей була місцева жителька Світлана Кобильняк, чиї батьки були лемками. Вона поділилася спогадами про родину з Криниці та Телича, переселену на Тернопільщину. Жінка зазначила, що в їхній родині завжди говорили лемківською, співали пісень з дитинства, і саме тому мова не вмерла. Вона також продемонструвала репліку автентичного костюма зі Святкової Мали — села на Лемківщині, що складається з кабата, запаски, кошелі, викоти, пацюрки, чепця та хусті.

Леся Зарицька, очільниця «Фундації дослідження Лемківщини», приїхала зі Львова. Вона розповіла, що її предки походять з Андріївки та Верхомлі Великої на заході Лемківщини. «З дому їх вигнали в липні 1945 року. Поїхали вони в Кіровоградську область. Там оселилися. Така хата була, що діти почали плакати і казали: "Тату в нашій хаті були більші вікна, ніж тут маємо". Там дуже тяжко було, була посуха. Вони мусили звідти їхати, приїхали на Тернопільщину», — поділилася вона.

З Польщі, із села Маластів, приїхало подружжя Александри та Михаля Баюсів. Михаль востаннє був на фестивалі ще дитиною, 20 років тому. «Ми лемки з діда-прадіда. Наші пращури повернулись на свої землі, тому ми приїхали з Лемківщини. Хочемо підтримати цю традицію лемківську. Для цього ми приїхали сюди, до вас на ватру. В липні ми організовуємо Лемківську ватру в Ждині, куди вас також сердечно запрошуємо», — сказав він. Александра додала, що вони навчають дітей лемківської мови, водять до церкви та створили ансамбль «Гори наші».

Режисерка заходу Віра Дудар пояснила, що назва «Ватра єднання» обрана невипадково: через депортації 1944–1946 років лемківська родина розпорошилася світом, тож фестиваль має допомогти зберегти етнос і відчути єдність. Цьогоріч подія була благодійною — збирали кошти для 105-ї бригади територіальної оборони. У межах фестивалю також працювала виставка «Та, що славила мир», присвячена пам'яті художниці та військовослужбовиці Мирослави Копчі, яка загинула минулого року на Чернігівщині. «Ми вдячні мамі Галині, яка, попри біль, згодилася. Бо в нас є кредо — ми маємо показати лемківському світу і цілому світу, які найкращі сини і дочки боряться і боролися за нашу Україну», — зазначила Дудар.

Ювілейна «Ватра єднання» стала не лише святом пісні та традицій, а й нагадуванням про те, що лемківська культура жива, попри всі випробування історії.