Від сторінки до сцени: як «Пітьма» Ілларіона Павлюка стала театральною подією

У залі «Укриття» на II Всеукраїнському літературному фестивалі BestsellerFest не лишилося жодного вільного місця — усі 80 стільців зайняли ще до початку розмови, а понад сотня людей слухали стоячи. Тема — «Я бачу, вас цікавить бестселер: як з книжки зробити театральний хіт» — зібрала разом автора роману Ілларіона Павлюка та режисера вистави Максима Голенка. Модерували бесіду видавчиня й засновниця фестивалю Мар’яна Савка та актор Театру Марії Заньковецької Остап Вакулюк.

Книжка «Я бачу, вас цікавить пітьма» (2020) — психологічний трилер із містичними елементами. Кримінальний психолог і ветеран Андрій Гайстер розслідує зникнення дитини в містечку Буськів Сад, де за спокійним фасадом ховається чимало таємниць, а персонажам доводиться зустрічатися з власними внутрішніми демонами. Продажі роману, за словами автора, перевищили 200 тисяч примірників.

Вистава народилася зі співпраці Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької у Львові та «Дикого театру» з Києва. Прем’єри відбулися 21 вересня 2026 року у Львові та 20 жовтня в Києві. Максим Голенко розповідає, що одним з основних концептів театру під час війни вважає розкриття багатогранності сучасної української прози — у Театрі Марії Заньковецької навіть відкрили окрему сцену Стрих, що спеціалізується передусім на сучасній українській літературі. Режисер обрав саме цей роман, бо вважає його однією з найцікавіших і найкраще вибудованих історій сучасної української літератури.

Ілларіон Павлюк і автор інсценівки Олексій Доричевський швидко порозумілися. «Олексій розумів, що ключовим для мене є сенси. Я не збирався влазити в чуже бачення моєї книги. Вистава тим і цінна, що це ще одне бачення, ще один твір», — каже письменник. За його словами, він відхилив пропозиції продакшенів зняти серіал або фільм, бо вони не містили специфічних візій. «Коли я чую компліментарну фразу від сценаристів: “Та там сценарій практично не потрібний, ви все написали”. Я думаю, все, кіна не буде, тому що сценарій потрібний. Це зовсім інша річ, інша мова спілкування. Література, кіно, театр — це зовсім різні речі. Коли людина розуміє, що вона робить, то навіть коли прибираються якісь сюжетні лінії, ви цього не помічаєте, бо це не заважає сенсу. У цьому і є мистецтво», — пояснює Павлюк.

На роль Андрія режисер одразу бачив Григорія Бакланова, відомого за роллю Лавріна в серіалі «Спіймати Кайдаша». Актор довго вагався, перш ніж погодитися, годинами розмовляв телефоном з автором про те, чого немає в книзі, але Павлюк знає про персонажа, прояснюючи для себе мотивацію кожного вчинку. Після прем’єрної вистави письменник ще якийсь час не міг перестати бачити в акторі свого героя: «Я почувався так, ніби рветься межа між уявним і реальним». Він також згадує, як після вистави зайшов у гримерку до Єлизавети Цілик, яка грала медсестру Оксі — «цинічну маніпуляторку»: «Це дівчина, юна, мила, хороша дівчина. Це настільки разюча різниця, що хотілося запитати, а де та, хто грала у виставі?..».

Окремо автор аналізує роботу Марка Дробота, який грає дільничного Віталіка Суботу. За словами Павлюка, у момент, коли Оксі намагається забрати в нього папку з компроматом і питає: «Що там в тебе на мене? Що в тебе на мене? Що там на мене?», Субота вигукує: «На мене!». «Лише два слова. І він вигукує таким тоном, із такими сльозами в горлі, що ти одразу замість цього придуркуватого циніка бачиш ображеного хлопчика», — каже письменник. Він зізнається, що сам оперує товстелезними розділами, аби передати цей переворот, тоді як актор умістив його в одну інтонацію. «Найбільшим свідченням того, наскільки мені подобається вистава, є те, що частину своїх персонажів я тепер уявляю як акторів, які грали на сцені. Мої персонажі дістали реальні обличчя, риси», — додає Павлюк.

Авторка музичного рішення Марія Ясинська розповідає, що найважливішим для неї було підкреслити підтексти й додати ще один шар розуміння. Вона пояснює невипадковість народної пісні «Парова машина» у виставі: «Я родом з міста, про яке писав Ілларіон. На цукровому заводі в Кагарлику в середині ХІХ століття був вибух парової машини, що призвів до численних жертв. Через 100 років на цьому ж заводі інженером з техніки безпеки працював мій дідусь». Вікна дому її бабусі й дідуся виходили на завод і на гори вапняку, через що здавалося, ніби в місті завжди лежить сніг. Цей образ вічного снігу з дитячих спогадів Марія запропонувала для вистави: «Мені хотілося максимально українське, але осучаснене». Важливим було й підсвітити маловідомі народні пісні — «Ворон» звучить у варіанті, який знайшов під час експедиції музикант Максим Бережнюк, він же грає у виставі на духових інструментах і виконує роль кота. У виставі також використано музику і слова гуртів «Медовий полин», «Вій», Kyiv Ethno Trio, Perkalaba, «Воплі Відоплясова» й Олега Скрипки.

Окрема тема — географія Буського Саду. Модератор Остап Вакулюк перепитує, чи справді це Кагарлик Київської області. Павлюк уточнює, що в Кагарлику за романом тільки вхід у цей вимір, і додає, що люди часто переконані, ніби прототипом стало саме їхнє містечко. Під час автограф-сесії на BestsellerFest читач вимагав підтверджень, що Буськів Сад — це Ходорів на Львівщині, бо там і цукровий завод є, і річка, і лікар Вакулюк, який пам’ятає, що Ілларіон Павлюк гостював у Ходорові. «Буськів Сад кожен знайде собі сам», — вважає письменник.

Про рецепт бестселера Павлюк каже: «Відповідь буде нецікава. Написати бестселер — це не одна порада, а майстер-клас важкий на 16 годин, чотири дні, тому що це ремесло. Це робота, яку треба дуже любити». Восени у Видавництві Старого Лева вийде його нова книга — наукова фантастика, назву поки не розкривають. Текст він написав за рік, попри службу, завдяки ретельному продумуванню структури заздалегідь: акти, драматургічні повороти, арки персонажів. «Писання – завжди для мене територія свободи й вона компенсує ту несвободу, яку ти маєш, коли ти погодився, наприклад, служити у війську», — зізнається автор.

Максим Голенко має просту відповідь на питання, як зробити театральний хіт: «Просто тримати руку на пульсі часу, на тому, що цікаво зараз людям, відчувати цю енергію, яку випромінюють люди, дати їм зворотний зв’язок. Намагатися це робити чесно». За його словами, рецепт успіху — щирість, чесність, розуміння свого глядача, країни, свого театру й міста.

До кінця 2026 року виставу можна побачити у Львові (25, 26 вересня, Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької), Луцьку (6 жовтня, Волинський обласний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка), Рівному (7 жовтня, Міський палац культури «Текстильник»), Тернополі (8 жовтня, Тернопільський драматичний театр імені Т. Г. Шевченка), Києві (12 жовтня та 3 листопада, Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України), Чернігові (13 жовтня, Чернігівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка) та Вінниці (1 листопада, Вінницький академічний музично-драматичний театр імені Миколи Садовського).