Одеська спільнота «Моє місто» видала журнал про людей, які змінюють Україну

Усе починалося з двох людей у невеликому одеському офісі та простого бажання об’єднати небайдужих до свого міста. Сьогодні «Моє місто» — це всеукраїнська спільнота, яка зібрала понад 78 мільйонів гривень і допомогла втілити 299 проєктів. Але новий журнал організації, що вийшов напередодні 11-ї річниці, свідомо відходить від статистики.

Його герої — люди, які одного дня вирішили не проходити повз. Серед них — колишній міський голова Херсона Володимир Миколаєнко, який провів майже три з половиною роки в полоні, відмовившись співпрацювати з окупантами, а після звільнення одразу почав допомагати іншим. Поруч — історія Христини Студинської, чий центр у Херсоні дає мамам можливість перепочити, та харківського театру «Нафта», чия вистава для нечуючих глядачів завершилася сльозами і в залі, і на сцені.

Окрема розповідь — про жінку з Сумщини, яка сіла в’язати балаклави для чужих солдатів, хоча її власний син на той момент вважався зниклим безвісти. Вона вірила: якщо подбає про чийогось хлопця на фронті, хтось так само подбає про її. Є тут і дайвінг-інструктор Євгеній Колесник, чиї заняття з ветеранами іноді закінчуються тим, що людина вперше за роки війни спить тринадцять годин поспіль.

«Не мер, не депутат, не керівник — а ти сам. Коли перестаєш шукати винних і починаєш запитувати себе: “А що я можу зробити?” — відбувається справжня магія», — пояснює засновник організації Артем Бородатюк. Саме ця логіка об’єднує всі дев’ятнадцять історій.

Голова правління «Моє місто» Сергій Лукачко зізнається: найбільше вражає здатність авторів ініціатив перетворювати горе на проєкти прямої дії. Людина стикається з бідою, не замикається в собі, а шукає сили створити інституцію, що працюватиме роками. Такі люди можуть вигорати й розчаровуватися, але щоразу згадують, заради чого діють, і продовжують.

Журнал уже доступний онлайн, а про друковані примірники можна дізнатися на сторінці організації. Це видання — нагадування, що великі зміни в країні рідко починаються з масштабного плану. Найчастіше — з однієї людини, яка вирішила діяти. І саме такі історії варті уваги, бо за кожною з них — реальне життя, біль і надія, які стають підґрунтям для змін.