У Луцьку готують виставу про сенаторку Левчанівську та її доньку

У маленькій кімнаті, заповненій книжками, світлинами й особистими речами, умістилося ціле ХХ століття — з його виборами, опором і мовчанням. Саме цю кімнату намагається відкрити луцький незалежний театр «Гармидер», який готує документальну виставу «Кімната Левчанівської».

Прем'єра запланована на жовтень 2026 року в мистецькому просторі «Ангар» у Луцьку. Команда також планує створити режисерську відеоверсію постановки.

В основу вистави лягли листи, фотографії, записані свідчення та інтерв'ю з людьми, які знали Ірину Левчанівську. Авторкою інсценізації та режисеркою стала Руслана Порицька.

На сцені працюватимуть акторки та співтворчині Соломія Войтович, Єва Сардачук-Король, Катерина Кот, Яна Пех, Алла Тихомирова й Оксана Бречко.

Роботі над постановкою передували творчі лабораторії в селі Линів на Волині, де колись стояв родинний маєток Левчанівських. Акторки вивчали місцеві матеріали й артефакти, збережені у шкільному музеї. Серед них — рукавички Олени Левчанівської, у яких вона зустрічалася з президентом Чехословаччини Томашем Масариком, та український стрій, у якому вона фотографувалася під час просвітницької діяльності.

У театрі зазначають: акторки не перевтілюватимуться безпосередньо в Олену, Ірину чи інших історичних персонажів. Замість цього вони відтворюватимуть шлях дослідження, який самі проходять під час роботи, — від документів і фактів до особистої історії та переживань.

«Кімната Левчанівської» — це спроба увійти в одну маленьку кімнату і побачити в ній ціле ХХ століття. Історію жінок, які діяли, обирали, опиралися й зберігали. Історію доньки, яка все життя чекала на відповідь про долю матері», — пояснює режисерка.

У виставі поєднають документальний і ляльковий театр, фотографію, відео, мультимедійні проєкції та пластичні сцени. Музику створює Нікіта Яйленко, пластичну частину — Віктор Рубан разом із хореографкою Анною Кочубей, а дві ляльки для постановки розробила художниця Наталя Ворожко. Візуал та відеоарт створює Дарина Громик. Фотографії родини Левчанівських і кадри з їхніх домашніх фільмів стануть частиною сценічного простору.

Олена Левчанівська була педагогинею, просвітянкою, громадською діячкою та сенаторкою Другої Речі Посполитої. Після встановлення радянської влади її заарештували. У 1940 році вона загинула від рук працівників НКВС. Точні обставини та місце її розстрілу досі не встановлені. За радянських часів поширювали іншу версію її долі — нібито Левчанівську вислали до Казахстану, де вона померла. Ірина так і не дізналася, де саме загинула та була похована її мати.

«Живучи як "донька ворога народу", під наглядом радянської системи, у маленькій кімнаті, заповненій до стелі книжками, фотографіями й особистими речами, Ірина створила власний всесвіт. У ньому поруч із травмою мовчання залишилися гра, гумор, любов до котів, фотографування, кіно і майже дитяча цікавість до життя», — розповідає Руслана Порицька.

Ірина Левчанівська почала фотографувати у 14 років і продовжувала майже до кінця життя. Вона також створювала слайд-фільми, збирала фотографії, листи, кіноматеріали та спогади. У Державному архіві Волинської області нині зберігається 6712 експонатів родини Левчанівських.

За цими документами й речами — не лише родинна драма, а й спосіб говорити про пам'ять, яку десятиліттями намагалися затерти. Вистава, що народжується з архівних свідчень і уважного погляду акторок, пропонує вдивитися в минуле не як у далеку історію, а як у досвід, що досі живе в речах, світлинах і тиші між ними.