Львів вшановує Михайла Грушевського: вистава просто неба і вільний музей

Є дати, які місто не просто згадує, а проживає. 29 вересня Львову виповнюється особливий день — 160 років від народження Михайла Грушевського, людини, чиє ім'я вплетене в саму тканину української історії. І цього дня вхід до його меморіального музею буде вільним — від ранку до вечора.

День почнеться з духовного виміру: о 8:00 у храмі Святої Софії на вулиці Івана Франка, 121А, відслужать Божественну Літургію. Двома годинами пізніше, о 10:00, до пам'ятника Грушевському на проспекті Шевченка покладуть квіти. У церемонії візьме участь студентський хор Львівського музичного фахового коледжу ім. С. П. Людкевича — молодий голос у просторі пам'яті.

По обіді увага зміститься до Державного меморіального музею Михайла Грушевського на вулиці Івана Франка, 154. Тут о 14:00 розпочнеться святкова програма, а вже за півгодини відкриється одноденна виставка «Спадщина поколінь: родинні традиції Грушевських». В експозиції — родинні реліквії з фондової збірки, які розповідають про побут і звичаї сім'ї. Це рідкісна нагода зазирнути не в кабінет історика, а в його дім — у те, що формувало людину задовго до її великих праць.

О 15:00 відбудеться презентація п'ятого тому наукового збірника «Михайло Грушевський. Студії та джерела», який вийшов у київському видавництві «Простір». П'ятий том — це не просто черговий випуск, а свідчення того, що дослідження спадщини триває, що архів говорить і сьогодні.

А ввечері, о 19:00, територія музею перетвориться на сцену. Театр «Воскресіння» покаже виставу просто неба «Ключі від раю» — постановку режисерки Алли Федоришиної, де пластика, музика й візуальні образи сплітаються на основі українських міфів та образу Козака Мамая. Це не ілюстрація до біографії, а окрема художня мова, що веде від минулого до сучасного.

Грушевський належить до тих постатей, які не вміщаються в одну добу. Він був істориком, який написав багатотомну історію України, і політиком, який очолював Українську Центральну Раду. Львівський день на його честь — це спроба поєднати шану з живим дійством, академічну розмову з театром, релігійне з родинним. Можливо, саме так пам'ять і залишається живою: коли її не лише вивчають, а й переживають разом.