Кіно, яке тримає за руку: як «МІФ» збирає світ навколо Франківська

Уявіть собі місто, яке на кілька днів перетворюється на велику кінозал — без кас, без квитків, без умов. Саме так виглядає ІІ міжнародна кінопремія «МІФ», що триває з 11 по 15 вересня 2026 року. Перші два дні — в Івано-Франківську, місті-засновнику фестивалю, далі тур продовжиться у Львові та Києві.

Цьогоріч на участь подали 983 стрічки з усього світу. До офіційної програми відбіркова комісія обрала 85 фільмів із 42 країн. За словами засновника та директора кінопремії Родіона Волкова, навантаження на журі чимале: «Дуже велику роботу проробили відбіркові комісії, і для журі це буде навантаження, адже поки фестиваль триває у Франківську, вони повинні визначити 20 переможців. У Львів і Київ поїдуть тільки роботи переможців».

Головна тема «МІФу» цього року — люби життя попри все. У фокусі — фільми про війну, життя цивільних на прифронтових територіях, соціальну справедливість та протидію російській пропаганді. Покази відбуваються у палаці Потоцьких, мистецькому просторі «Ваґабундо», Карпатському національному університеті, кінотеатрі «Люм'єр» та у виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України.

Голова Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України Ольга Терешкун наголошує: «Це — фільми, номіновані на Оскар, фільми з високими нагородами на світових кінопреміях. Їх презентують в Івано-Франківську безкоштовно. Вхід всюди вільний».

Окремою подією стала виставка «Світ Сергія Параджанова», яку 12 вересня експонували у виставковій залі обласної організації НСХУ. Її привезла директорка Київського музею імені Сергія Параджанова та голова вірменського товариства культурних зв'язків «АОКС-Україна» Олена Оганесян. «Це — 98 пересувна виставка, присвячена Сергію Параджанову. Вона побувала у Харкові, Дніпрі, Запоріжжі та Верховині. Для експозиції ми добирали речі, які розкривають Параджанова як особистість, митця та показують витоки його творчості. Представлено тут приблизно 100 артефактів», — розповідає вона.

Серед експонатів — фотографії, шаржі, ювелірні вироби, картини, скульптури, атрибути з фільмів Параджанова та роботи його сина. Оганесян звертає увагу на особливі деталі: справжню скатертину зі зйомок, підтверджену кадром із фільму, а також ікону «Борис і Гліб», до якої митець, перебуваючи в ув'язненні, виготовив рамку й надіслав дружині на Різдво.

У міжнародній програмі у Франківську показали короткометражний документальний фільм «Вага душі» британської режисерки та продюсерки українського походження Марії Спрінгіс — про буденність військовослужбовців 2 стрілецького батальйону 72 окремої механізованої бригади. Презентувати стрічку приїхав її оператор і головний герой Єгор Кожемякін. «Я зараз — ветеран, а на той момент був військовослужбовцем, що можна і побачити у стрічці. В мене давно назрівала ідея зробити цей фільм, але, виконуючи безпосередньо бойові завдання, якось сил не вистачало, було морально важко, не вистачало психологічних стимулів, щоб це все довести. І просто в якийсь момент на відрізку мого життя з'являється ця людина, режисерка, вона — родом з Дніпра. Цей фільм завдяки їй уже 10 місяців показують міжнародній аудиторії», — каже він.

Відвідувачка фестивалю Лариса Шевченко, яка на початку повномасштабної війни переїхала до Івано-Франківська з Дніпра, зізнається, що любить кіно, особливо короткометражки про нашу дійсність. «Я переглянула стрічку "Мишоловка". Це — надзвичайно достойний фільм. Він відображає реальне життя, актор грає дуже гарно, а також у стрічці звучить чудова музика. Фільм важкий для сприйняття, але водночас він дарує надію. Дуже приємно здивувалася, подивившись фільм "Вага душі", адже у залі сидів головний герої цієї стрічки», — ділиться враженнями глядачка.

Організатор фестивалю — громадська організація «Фундація «М.І.Ф.», співорганізатори — Національна спілка кінематографістів України, її Івано-Франківський та Львівський осередки, а також Національна спілка художників України.

Далі «МІФ» вирушає у Львів — 13 і 14 вересня, а завершитися має 15 вересня у Будинку кіно в Києві. І в цьому русі від міста до міста є щось більше, ніж логістика: кіно, зняте під обстрілами й у тиші музеїв, знаходить тих, кому воно потрібне. Безкоштовний вхід тут — не маркетинговий хід, а спосіб сказати: це ваше.