«Докази життя»: в Одесі показують три воєнні проєкти Сергія Мельниченка

У Музеї сучасного мистецтва Одеси відкрилася виставка миколаївського фотографа Сергія Мельниченка «Докази життя», що зводить докупи три його роботи часів повномасштабної війни.
Фотографія вміє те, чого не вміє жодне воєнне зведення: вона зберігає не подію, а людину, яка цю подію пережила. Саме на цьому тримається виставка «Докази життя», що відкрилася 17 вересня в Музеї сучасного мистецтва Одеси. Її автор — миколаївський фотограф Сергій Мельниченко, а сама експозиція об'єднує три проєкти, народжені вже після 24 лютого 2022 року: «Татуювання війни», «Попід Дніпром» і «Плівки з передової: фотографії, листи і артефакти українських військових». Подивитися роботи можна до 22 листопада.
Серія «Татуювання війни» постала у 2023–2024 роках. Це чорно-білі аналогові портрети, де на тіла героїв накладаються проєкції зруйнованих війною місць — так зображення утворює своєрідний другий шар пам'яті, ніби руїна вростає в саму шкіру людини.
Інший проєкт, «Попід Дніпром», Мельниченко створив торік. Він проїхав близько десяти тисяч кілометрів уздовж Дніпра й сфотографував майже п'ятдесят людей у тринадцяти містах — від Миколаєва, Херсона й Одеси до Києва, Бучі, Ірпеня, Запоріжжя, Харкова та Донеччини. Перед об'єктивом опинилися військові, студенти, матері, вчителі, волонтери. Крізь їхні історії автор показує повсякдення воєнних років, втрати, свободу й гідність. Проєкт з'явився за підтримки гранту Alexander Tutsek-Stiftung Photography Grant 2023/24, а паралельно з фотосерією Мельниченко зняв документальний фільм.
Сам фотограф каже, що всі три роботи об'єднує досвід переживання війни, і разом вони фіксують різні етапи його творчості часів вторгнення — від художньо-концептуальної фотографії до документальної та партисипативної практики. «Кожен із них є самодостатнім фотопроєктом, але разом вони складаються в один шлях. Він почався з художньо-концептуальної фотографії, перейшов у документальну і на цей момент привів до "Плівок з передової"», — розповів Сергій Мельниченко в коментарі Суспільному.
Миколаїв у цій розповіді посідає окреме місце: місто є одним із пунктів маршруту «Попід Дніпром» і частиною ширшої історії про український Південь. Кураторка виставки Юлія Манукян каже, що їй було важливо показати Мельниченка водночас як художника й куратора та зробити акцент на Півдні — у всіх трьох проєктах є роботи, пов'язані з Миколаївщиною, Херсонщиною та Одещиною. «Я заздрила Миколаєву, якому пощастило мати таку багатогранну й талановиту людину. З іншого — безмежно раділа, що український Південь має свого пасіонарного ентузіаста, здатного зробити його помітним і вагомим на "фотографічній" мапі країни», — сказала кураторка.
Для Музею сучасного мистецтва Одеси важливо показувати досвід українського Півдня, зазначає кураторка музею Анна Мороховська. За її словами, виставка розповідає про те, як повномасштабна війна змінює міста регіону та впливає на повсякденне життя людей. «Сергій Мельниченко дуже яскраво і водночас емпатично працює з цим досвідом. Через його роботи ми бачимо війну через життя конкретних людей. І Миколаїв тут природно займає важливе місце — як частина того Півдня, про який ми сьогодні хочемо говорити», — розповіла Анна Мороховська.
Третій проєкт, «Плівки з передової», Мельниченко започаткував 2025 року. Він передав українським військовим на різних напрямках фронту 25 одноразових плівкових камер і запропонував знімати власне життя, власні почуття та те, що вони самі вважатимуть важливим. Разом із плівками бійці повертали авторові якийсь особистий предмет на власний вибір і написаний від руки лист. «Насправді не можна сказати, що я пропонував військовим знімати саме побут, а не бойові дії. Моє прохання було простим: фотографувати те, що вони відчувають і що самі захочуть», — пояснив фотограф. За його словами, більшість учасників обрали для зйомки життя, побут, побратимів, любов, тварин, роботу та пейзажі. «Для мене це дуже символічно і чудово», — додав Мельниченко.
Цей проєкт, де фотограф уже не автор знімків, а радше ініціатор і куратор, митець називає повністю партисипативним. «Різниця між тим, щоб знімати самому і передати камеру герою, величезна. Це нереальний досвід, коли ти не знаєш, який результат отримаєш, і кожен кадр, кожен сюжет для тебе загадка», — говорить він. «Плівки з передової» вже отримали першу премію PhMuseum Photography Award 2026 та PhEST International Award в Італії. У 2026 році проєкт показували в Нью-Йорку, Копенгагені та в межах Athens Photo Festival у Музеї Бенакі, а в жовтні його мають представити у Fotografiska Stockholm.
Назву виставки Юлія Манукян трактує як метафору існування й опору в умовах війни. Для неї фотографія тут — не просто фіксація події, а спосіб зберегти людський досвід. «У реаліях повномасштабної війни вся країна опиняється в ситуації, де ворог намагається стерти саму присутність, пам'ять і суб'єктність. У цьому світлі кожен акт творчості, кожен кадр чи збережений артефакт стають прямим доказом того, що ми є, ми тримаємося, нас не стерти», — зазначила кураторка. Вона додає, що фотографія за своєю природою вже є «доказом життя», адже фіксує людину чи об'єкт, які перебували перед об'єктивом, а за часів війни цей слід набуває додаткового сенсу. «Це не нейтральна фіксація, а виклик руйнації: камера фіксує не просто стан речей, а невловимий пульс людського буття на межі», — сказала Юлія Манукян. За цифрами воєнних зведень і масштабними історичними процесами, наголошує вона, стоять конкретні люди, їхні тіла, голоси та спогади, тож збереження таких свідчень кураторка називає етичною відповідальністю за збереження людського і людяного.
Для самого Мельниченка фотографія сьогодні передусім спосіб документування. «Сьогодні дуже важливо документувати все, що відбувається з нашою країною, і зберігати це в пам'яті. Як автор я мушу це робити, просто не можу інакше», — сказав фотограф.
Сергій Мельниченко — фотограф із Миколаєва та засновник школи художньої й концептуальної фотографії MYPH. У 2017 році він отримав Leica Oskar Barnack Newcomer Award і став першим та наразі єдиним українським лауреатом цієї премії. До повномасштабної війни він працював переважно з постановною та концептуальною фотографією, а після 2022 року в його практиці посилився напрям документальної та соціальної фотографії. У доробку митця — близько 200 виставок, а його роботи зберігаються в музейних, фондових і приватних колекціях у Японії, Німеччині, Гонконгу, Бельгії, Норвегії, Литві, Франції, Україні та інших країнах.
Виставка «Докази життя» триватиме до 22 листопада 2026 року в Музеї сучасного мистецтва Одеси на вулиці Європейській, 31/33. Музей працює з вівторка по неділю з 12:00 до 18:00, вхід на вернісаж вільний. Кураторки — Юлія Манукян та Анна Мороховська.
Читайте також
Ще в розділі «Мистецтво»
- Радянський сатиричний плакат: крізь сміх до актуальності
- «Свіже» Владислава Шерешевського: у Київській картинній галереї — живопис про крихкість людини
- Швейцарський музей позначив Крим як російський на картах виставки
- У Нагуєвичах відкрили виставку дитячих робіт до 170-річчя Франка
- «Той день»: у Києві відкрили виставку про 1991 рік із VR та голограмами







