Остання дружина британського агента радянського КГБ Кіма Філбі розповідає, що він був справжнім англійським «джентельменом» і втік у Радянський Союз, сподіваючись побачити втілення комуністичних ідеалів справедливості.
Руфіна Пухова у нещодавньому інтерв’ю розповіла про прожиті у Москві останні роки Кіма Філбі, куди він утік 1963 року.
Тим, хто знає про реалії життя в Радянському Союзі, неважко здогадатися, що сповненому ідеалізованими уявленнями про комунізм, освіченому у Кембриджі британцю майже аристократичного походження наперед судилося бути розчарованим тим, що він побачив на власні очі.
Хоча його життя у Москві на радянські мірки було повністю забезпеченим і у порівнянні з величезною більшістю людей — привілейованим, Кім Філбі не міг не бачити сумних реалій.
«Чому старші люди тут живуть у таких злиднях? Зрештою, це ж вони перемогли у війні,» — цитує Кіма Філбі Руфіна Пухова, яка розповідає також, що певний час його депресія виливалася в алкоголізм і він зауважував, що спитися на смерть це «найлегший спосіб накласти на себе руки.»
«Я приїхав сюди переповнений інформацією. Я хотів віддати усе, але нікого це не цікавило,» — переповідає його слова пані Пухова, яка не змогла взяти прізвище чоловіка, бо він до кінця жив під вигаданими іменами і часом був супроводжуваний охороною навіть, коли виходив до крамниці.
Але він спокійно дожив віку і з ним не сталося нічого схожого на отруєння у Лондоні колишнього КГБіста Александра Літвіненка.
Онука Кіма — Шарлот Філбі свого часу написала: «Він зробив вибір, який призвів до болю і страждань багатьох. Я би хотіла думати, що він зробив це, прагнучи кращого майбутнього. Розумно це чи не розумно — я ніколи не дізнаюся. Але я знаю, що він призвів до загибелі безлічі людей, які вважали його другом та колегою, і цього я ніколи не намагатимуся виправдати.»
Серед людей, які постраждали і навіть загинули через подвійного британського агента було багато і українців.
Кім Філбі, працюючи керівником контррозвідки британської МІ-6 та представником британської спецслужби в ЦРУ, 40х і 50х роках видавав сталінському НКВД інформацію про західних розвідників.
Представники української повоєнної імміграції у Британії саме на Філбі покладають відповідальність за те, що багато українських «парашутистів», яких закидали в Західній Україні західні спецслужби на початку 50-х, потрапляли в руки сталінського НКВС.
У британців є приказка про те, що по інший бік паркану «трава завжди здається зеленішою».
Кім Філбі, імовірно, вчинив би у житті інакше, якби мав можливість спочатку переконатися на власні очі у тому, яким насправді було життя під владою російських комуністів.
Проте у Москві створюють враження, що жодних проблем чи сумнівів у Філбі не було. У грудні минулого року на його честь встановили пам’ятний барельєф на будівлі, що містить одну зі спадкоємиць НКВД-КҐБ — службу зовнішньої розвідки Росії, де давно припинили прикидатися, що будують найпередовіше і найсправедливіше суспільство у світі.
Скільки треба би було випити Кіму Філбі, щоб змиритися з усвідомленням того, що він насправді служив не світовій комуністичній ідеї, а просто — Російській імперії, яка за його життя тимчасово була комуністичною?
Богдан Цюпин, ВВС
Ціна розчарування в комунізмі Кіма Філбі
