Бронза, бунт і Березіль: у Києві вшанували Алісу Забой

Серед експонатів — «Пієта — ХХ століття», присвячена загиблій художниці Аллі Горській, і «Заспів», який глядачі бачать уперше. У скульптурі, створеній після трагічної смерті Горської 1970 року, відчутні відгомони світового модернізму — від Олександра Архипенка до Генрі Мура. Саме Забой є авторкою першого пам’ятника на могилі Горської, а після завершення виставки планує передати «Пієту» в дар музею.

Доля Аліси Забой — це історія про ціну власних переконань. Ще студенткою вона була частиною Клубу творчої молоді, бувала в домі Горської та Віктора Зарецького на Терещенківській, де формувалося коло однодумців: Іван Світличний, Василь Стус, Галина Севрук, Людмила Семикіна. 1968 року Забой підписала «Лист 139-ти діячів української культури» на захист В’ячеслава Чорновола та політв’язнів. Наслідки були швидкими й жорсткими — виключення з комсомолу, а отже, і з інституту. Диплом вдалося захистити лише завдяки керівництву скульптурної майстерні, яке дозволило їй працювати самостійно.

Далі були майже два десятиліття негласної заборони: жодних персональних виставок, жодного членства в Спілці художників. Забой працювала на художньому комбінаті, створювала декоративну паркову скульптуру, а її головним матеріалом стала бронза. У її доробку — портрети, станкові композиції, монументальні твори.

Окремий розділ експозиції — серії «Марія» та «Євангелісти», де класична пластика зустрічається з українським іконописним каноном. А вперше показаний «Заспів» осмислює Україну крізь досвід сучасної війни. Виставку доповнює слайд-шоу з архівних світлин: експедиції з мистецтвознавцем Григорієм Логвином, виступи хору «Гомін» Леопольда Ященка, кадри, пов’язані з першим пам’ятником Горській.

У 1989 році Забой нарешті прийняли до Національної спілки художників України, а з 2008-го вона — заслужена художниця України. Її шлях — від радянських заборон до визнання в незалежній країні — нагадує, що мистецтво здатне пережити будь-яку цензуру, лишаючись чесним перед часом.