Україна у 35: дитина, підліток чи зріла особа?

Тридцять п'ять років від дня проголошення незалежності — дата, що перегукується з віком людини. Але чи доречно міряти державу мірками людського життя? Для України такі порівняння завжди будуть неповними, адже її історія — це не прямий шлях, а лабіринт, де переплелися тисячоліття культур, міграцій і цивілізаційних впливів. Від трипільської культури, що сягає четвертого тисячоліття до нашої ери, до сьогодення — на цих землях завжди кипіло життя.

Ця багата спадщина, що ввібрала в себе безліч етнічних і культурних потоків, частково пояснює, чому становлення нашої державності таке тернисте. Ми не шукаємо виправдань — відповідальність за власні помилки та виклики, які кидають нам сусіди з різних боків, лежить на нас. Але ігнорувати цю внутрішню багатовекторність, постійні пошуки орієнтирів — так само неможливо.

Повномасштабне вторгнення пришвидшило наше дорослішання, зірвало чимало ілюзій, хоча подекуди ми досі лишаємося наївними. Ми вражаємо світ своєю живучістю та креативністю, але водночас спотикаємося об власну корупцію, що стала майже національним брендом. Згадаймо лише наших кінематографічних «мідасів» та «форест гампів» — символи, що стали частиною нашої самоіронії.

Народна мудрість каже: скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти. Ми вже майже пройшли біблійні сорок років по пустелі, змінилося покоління, яке не знало рабства. Та чи означає це, що за п'ять років ми станемо зовсім іншими? Навряд чи. Усе пізнається в порівнянні, і ми не єдині з проблемами.

А проте, якщо шукати образ, то Україна — це птах Фенікс, що раз за разом постає з попелу. Наша стійкість і терпеливість — це те, що тримає нас на цій планеті в цей історичний момент. Ми рятуємо не лише себе, а й Європу, і питання, чи пишатися цим, чи шукати співчуття, лишається відкритим.

Простих відповідей немає. Зупинити війну чи підписати мирну угоду — не означає зажити безтурботно, бо людство, здається, вже ввійшло у стадію апокаліпсису: війни, посухи, стрімкий розвиток штучного інтелекту. Можливо, нас знищить не астероїд, а власна жадоба. Тож радіймо кожному прожитому дню, цінуймо близьких і те, що маємо.