«Культура за завісою»: фільм Суспільного змагатиметься за Prix Europa

Світ ромської культури, прихований за завісою стереотипів, стане темою, яка представить Україну на європейській медіаарені. Документальний фільм Суспільного мовлення «Культура за завісою» увійшов до списку номінантів Prix Europa — фестивалю, що збирає найкращі аудіовізуальні проєкти континенту.

Prix Europa, заснований 1987 року Європейським Парламентом, Європейською Комісією та Європейським культурним фондом, за чотири десятиліття перетворився на головну подію для європейських мовників. Цьогорічний конкурс, який проходитиме в Берліні з 11 по 16 жовтня, відзначає свій 40-й ювілей. Фестиваль підтримує Європейська мовна спілка, а його експерти відзначають проєкти, що розширюють межі медіамистецтва.

Стрічка «Культура за завісою» присвячена калдерарам — одній із ромських спільнот, чиї традиції та світогляд рідко стають темою великого кіно. У фільмі переплітаються історії людей, які розповідають про родинні цінності, освіту, свободу вибору та місце жінки в громаді. Це спроба побачити, як давні звичаї співіснують із викликами сучасності, і чи здатна культура зберегти себе, коли світ навколо змінюється.

Над проєктом працювала команда, що об'єднала досвідчених мисткинь і митців: авторки Тетяна Шімон та Надія Стадницька, режисерка Габріелла Верхова, оператор-постановник Бейла Балла. До творчого процесу долучилися також оператор Михайло Пожега, гостьова редакторка Сімона Нестеренко-Шатро та літературна редакторка Оксана Мигаліско. Продюсерками виступили Олена Кривенко та Анастасія Гудима. Фільм створено за підтримки програми House of Europe.

Це не перше визнання для Суспільного на Prix Europa: торік у конкурсі брали участь документальне розслідування «Позивний Бетмен: таємниця Василівського блокпоста» та радіоверсія мілітарі-моновистави «Ненароджені для війни». Нова номінація засвідчує: українська документалістика не лише фіксує війну, а й торкається тем, що важливі для всієї Європи.

«Культура за завісою» — це запрошення до діалогу про те, як ми сприймаємо тих, хто поруч, але чия культура лишається невидимою. І якщо фестивальне журі побачить у цій історії відлуння власних пошуків, то завіса, можливо, підніметься ще трохи.