Середа, 16 лютого 2011 13:42
 Нинішнє трактування вільного ринку землі загрожує знищити аграрне майбутнє країни.
Перебуваючи з візитом на Херсонщині, глава держави дозволив собі кілька дуже гострих висловлювань на тему поточної ситуації в земельній сфері. Президент визнав, що все, що стосується земельного питання в країні, повністю просякнуте корупцією.
"Тіньові схеми як працювали, так і працюють далі. Що люди отримали? Нічого", - сказав Віктор Янукович, спілкуючись з колективом підприємства "Зоря" у Херсонській області.
"Зараз ситуація така: корупція досягла всіх можливих вершин у земельному питанні практично в усіх регіонах України. Її необхідно зупинити, треба зупинити розкрадання української землі. Реформу треба продовжувати і, врешті-решт, закінчити", - уточнив глава держави, виступаючи вже перед журналістами в Херсоні.
Як правило, після таких заяв у зрілих державах так званого "першого світу" глава профільного відомства відразу ж подає заяву про відставку. У країнах же, які прийнято називати "третім світом", цей же начальник також залишає своє крісло, будучи звільненим розпорядженням згори.
Однак у ситуації з висловлюваннями глави держави такі оцінки, напевно, зайві, а наслідки - значно м'якші. Голови летіти не будуть. Швидше, це своєрідний сигнал керівництву Держагентства земельних ресурсів, націлений на прискорення проведення земельної реформи, яка відверто "пробуксовує". З останніх офіційних заяв можна зрозуміти, що "відкриття" ринку заплановано вже з 2013 року. Адже ще в січні у висловлюваннях чиновників фігурував 2012 рік. От тільки, схоже, це відкриття буде тільки для держави - всі, хто хотів купити землю, зробили це в умовах мораторію. За цей час в країні сформувалася з десяток способів фактично легальної скупки землі. Так, будь-яке сільгосппідприємство може укласти договори оренди на 49 років з власниками паїв на 5-10 тис. га загальної площі і потім продати свої акції. Чим не ринок землі? А 49 років оренди (як кажуть, стільки не живуть) - це практично власність.
Більше того, навіть глава держави був змушений вчора визнати, що земельна реформа "не тільки назріла, а й давно перезріла". Але чи змінить скасування мораторію ситуацію на ринку?
Очевидно, що ні. Проект закону "Про ринок землі", розроблений Держземресурсами, містить, мінімум, два положення, які не тільки не зменшать корупції на ринку, але і посприяють подальшому безвідповідальному відношенню до родючості ґрунтів.
Так, переважне право на купівлю земель документом пропонується віддати спеціалізованій установі з управління землями сільськогосподарського призначення та органам місцево самоврядування. Чи буде держава повноцінним гравцем ринку чи всього лише зіграє роль спекулянта - покаже майбутнє. Проте важко повірити, що чиновники, які не мають власного фермерського господарства, будуть діяти якось інакше.
Ще одна несподіванка у законопроекті стосується обмеження на купівлю земель сільгосппризначення у власність. Згідно з документом, це право мають все ті ж держава і громадяни України. Всім іншим, - іноземцям і іноземним компаніям, навіть вітчизняним юрособам, - купівля заборонена. Така думка, очевидно, народилася у авторів законодавчої ініціативи виключно з бажання перестрахуватися від можливої критики з боку різноманітних політичних сил. Земельне питання в Україні давно стало "розмінною монетою" у численних політичних іграх. Разом з тим, ця заборона поставить хрест на перспективі України стати провідним гравцем на світовому ринку продовольства, тому що не залишає гравцям ніякої перспективи крім оренди, яка означає тільки одне - не бажання підтримувати родючість земель.
Не секрет, що сьогодні в мораторії зацікавлені саме великі агрохолдинги, які завдяки йому мають можливість дешево скуповувати ділянки в короткострокову оренду і висаджувати на них найбільш привабливі для продажу культури. Після закінчення терміну оренди вони кидають виснажену землю і переходять до інших ділянок. Це побічно підтверджується і статистикою - близько 60% договорів оренди носять короткостроковий характер до п'яти років. І це в країні, де заборонено продаж таких земель-здавалося б, навпаки, компанії в такій ситуації повинні купувати права оренди на тривалу перспективу. У результаті, колись родючі землі виснажуються, після чого використовувати ці угіддя для вирощування продовольчих культур економічно недоцільно ще кілька десятиліть.
І виходить, що в разі ухвалення парламентом цього законопроекту і наступного скасування мораторію, про різке збільшення зарубіжних інвестицій у вітчизняний аграрний ринок, - про що часто говорять в уряді,-можна буде забути. Їх обсяг залишиться, максимум, на існуючому рівні. А слова Президента про те, що "майбутнє України - це земля", можна буде сміливо прописувати в підручниках історії.
Андрій САНТАРОВИЧ, Коментарі
Середа, 16 лютого 2011 11:10
 Україна не приєдналася до заяви країн «Вишеградської четвірки» (Угорщина, Польща, Словаччина та Чехія), Німеччини та Австрії, у якій засуджується порушення прав людини та демократичних свобод у Білорусі.
Відповідну заяву було прийнято на саміті голів урядів країн «Вишеградської четвірки», Німеччини, Австрії та України, який проходить у Братиславі (Словаччина). Україну на саміті представив прем'єр-міністр Микола Азаров.
Прем'єр-міністр Словаччини Івета Радичова сказала на прес-конференції, що цю заяву підписали прем'єри шести країн.
«Ми справді обурені тим, як порушуються права людини в цій країні. Звертаємося до уряду Білорусі звільнити всіх політичних ув'язнених, зупинити політичні репресії та репресії стосовно масмедіа та опозиції. Необхідно, щоб у Білорусі не зневажалися права громадянина», - сказала вона.
Радичова зазначила, що шість країн закликають владу Білорусі прийняти закони, які зроблять вибори в Білорусі чесними і які посприяють захисту прав громадян, демократії й принципів ділової держави.
«Ми будемо стежити за ситуацією в Білорусі та будемо наполягати на нашій критиці», - додала вона.
У свою чергу прем'єр Польщі Дональд Туск пообіцяв, що прийнята заява не буде носити виключно декларативний характер, а буде підкріплена конкретними діями.
Зокрема, він повідомив, що для підтримки демократії та надання соціальної допомоги громадянам Білорусі будуть виділятися фінанси.
19 грудня 2010 відбулися вибори президента Білорусі. Після завершення голосування опоненти влади, незгодні з ходом президентської кампанії, провели в центрі Мінська акцію протесту, за участь у якій близько 600 осіб були засуджені до адміністративних арештів.
Джерело: Український тиждень
|
Середа, 16 лютого 2011 11:13
 Загострення конфлікту Леоніда Черновецького та Партії регіонів, що дійшло до самих верхів, призвело до появи у Верховній Раді законопроекту, згідно з яким у разі відставки мера будь-якого міста дострокові вибори не проводяться, а обов'язки міського голови виконує секретар міськради.
Це ідеальне рішення для влади, що допомагає позбутися від витрат демократії - місцевого самоврядування і "не того" мера. Що до долі каталізатора цього закону - епатажного київського градоначальника, то тепер, як не дивно, його пісенька не здається проспіваною, як ще кілька тижнів тому.
Черновецький як мер, якого не потопити
Для завершення побудови вертикалі влади ПР бракує лише кількох кроків: "піти" голову Верховного Суду і "взяти" Київ. Заодно - прийняти вищезазначений закон, який дозволить позбавлятися від будь-яких неугодних міських голів. Формально, звичайно, цим законом, у разі прийняття, можуть скористатися і опоненти влади (наприклад, якщо "Свобода" у Львові захоче зняти мера). Але поки що таку тактику, з найбільшою ймовірністю, застосують до Черновецького, і, можливо, до таких потенційних жертв, як мер Запоріжжя Олександр Сін, мер Кременчука Олег Бабаєв та інші.
Партія регіонів навіть зараз не може забезпечити собі перемогу у столиці. Проблема - в "просунутості" киян, в їх небажанні бачити своїм лідером нехай навіть самого "прогресивного", господарського, який особливо "не помічений і не притягувався", але, на жаль, "донецького". Хоча ця "просунутість" може бути резонно поставлена під сумнів - адже голосувала ж столиця два рази за Черновецького. Попов у порівнянні з ним виглядає, скажімо так, не гірше. Хоча, в даному випадку, будь-який інший міський голова виглядає зразком адекватності. Але у ставленика "регіоналів", як і раніше, немає можливості набрати більшість у столиці. Після всіх підвищень цін навіть завершені їм будівництва навряд чи допоможуть підняти його рейтинг в очах киян.
У результаті в Україні складається ситуація, характерна для багатьох інших держав з авторитарною, але не тотальною владою. Столиця виявляється державою в державі, з власними електоральними симпатіями, відмінними від багатьох інших регіонів країни. Мало того - столиця стає якимось гарантом демократії в умовах наступу на цю саму демократію. А Черновецький тепер, коли він нікому не заважає і нічого не вирішує, стає якимось ерзац-символом демократії. Тому що альтернатива - в будь-якому випадку кандидат від влади або схвалений нею.
Потенційних спекуляцій на рахунок змінників Черновецького - безліч. Тігіпко, Яценюк, Омельченко, Кличко, Пилипишин і, природно, Тимошенко. Чи готова влада вже сьогодні скидати "кращого мера"? Поки не схоже. Кандидатура, яку можна виставити, крім Олександра Попова, в ролі контрольованого опозиціонера, не визначена. Якби згода була, Попова могли б навіть і не вести в мери, залишивши на нинішній посаді "відповідального за все". Адже мер столиці стає фігурою номінальною.
Вирішити "питання Черновецького" можна або зберігши нинішній статус-кво з формально чинним мером і фактично керуючим головою КМДА, або усунувши Черновецького двома третинами голосів Київради. Але ці голоси ще потрібно знайти. Відчувши можливість торгів, депутати Київради готові до цього. До того ж, опозиції, у разі прийняття закону про перехід обов'язків міського голови до секретаря міськради, також немає сенсу підтримувати відставку Черновецького.
Черновецький як позасистемний мер
По суті, Черновецький - фігура епічна. Він - феномен для української політичної системи, першопроходець геніальної за цинізмом і простотою електоральної стратегії. Мало того - саме його можна назвати першим вчителем Партії регіонів у багатьох питаннях спілкування з виборцями. Феномен Черновецького полягає, перш за все, в його позасистемності. Він ніколи не входив до жодного з існуючих кланів, а створив свій власний, причому в найважливішому місті країни. При цьому позасистемність Черновецького не є опозиційністю. Черновецький якраз сприймається масовою свідомістю як карикатурна квінтесенція всіх можливих вад, притаманних владі.
Членство в сумнівній секті, прийом наркотиків, який йому приписують, можливий психічний розлад - увесь цей набір міг би обірвати кар'єру будь-якого іншого мера, як у країнах Заходу, так і Сходу. На Заході - тому, що там звикли до домінування закону і повноцінної відповідальності обраного глави громади перед громадянами. На Сході - тому, що подібний мер дискредитував би саму ідею вертикалі влади, її сакральності.
Черновецький, який дістався Партії регіонів "у спадок" від помаранчевого періоду, виглядає нонсенсом як раз тому, що влада будує азіатсько-радянську по суті, ієрархічну вертикаль влади, в якій екстравагантним і непередбачуваним персонажам у стилі Черновецького місця немає. І бути йому давно вже скинутим з посади, якби не все та ж проблема альтернативи. Але до цієї проблеми додається і чинник особистості самого Леоніда Михайловича. Виявляється, він періодично коректує формат домовленостей з владою.
Колись він просився в Партію регіонів. Тепер вимагає гарантій проходження по мажоритарному округу Києва до Верховної Ради на виборах 2012 року, та ще й проведення туди своїх людей. Як мінімум, п'ятьох, включаючи секретаря Київради Олеся Довгого і власного зятя В'ячеслава Супруненка. Тобто, Черновецький чітко охороняє інтереси своєї сім'ї і наближених.
Позасистемність Черновецького, його автономність від головних кланів країни і стала першим чинником, який дозволив йому перемогти на виборах, і потім утримати владу.
Обрана ним тактика поведінки також, як не дивно, сприяла цьому: ескапади мера здавалися нешкідливими дивацтвами, які дозволяли місту в цілому жити спокійно. Але в підсумку Черновецького підвело чуття. Після перевиборів, приблизно в другій половині 2008 - на початку 2009 року, було прийнято багато дуже неоднозначних рішень, що показали, на що здатна "молода команда", і чого можна очікувати особисто від безконтрольного Черновецького. Серед тих рішень були і проекти податків на холостяків, на кондиціонери і пластикові вікна і т.д. Цього навіть Віктор Ющенко не витримав - і Черновецький отримав першу вказівку зникнути з міста, щоб дати пристрастям вщухнути. Відтоді й почалися регулярні багатомісячні відлучки мера з робочого місця. Тому, до речі, і останнє зникнення Черновецького виглядало вже звичною річчю.
Черновецький як "предтеча" ПР
Але Черновецький цікавий не тільки цим. Його нехитра тактика роботи з електоратом, ставка на найбідніші і максимально залежні верстви населення забезпечили йому дві перемоги на виборах. У цьому сенсі київський мер якраз і є вчителем Партії регіонів. Він був першим, хто підгодовував незаможних не один раз, а систематично, створюючи з них свою паству, вірних електоральних бійців, одурманених іміджем покровителя знедолених. Замість термінового будівництва дитячих майданчиків і показового латання доріг за тиждень до виборів він регулярно годував "улюблених бабусь" гречкою. Він плекав свій електорат. І добивався результатів, які змушували розмірковувати про феномен Черновецького, про його гіперпопулізм і придатність його методів для всієї України.
При цьому основний тягар податкових поборів і підвищення тарифів ліг в столиці на середній клас. Черновецький і тут був предтечею ПР. Він робив середній кас жертвою своїх "реформ", але (єдина відмінність від "регіоналів") ніколи публічно не таврував цей самий середній клас. У його риториці багаті завжди платили за бідних, але під багатими рекомендувалося розуміти олігархів. Завдаючи свідомого удару по київському середньому класу - а у столиці він, природно, найрозвиненіший, Черновецький при цьому продовжував користуватися популістською риторикою. "Регіонали" ж, як відомо, популізм відкинули, і середній клас почали щемити більш цілеспрямовано. І тут вони пішли далі Черновецького, відмовившись від непотрібної маски християнської чесноти, якою прикривався київський мер.
До речі, про християнство. Вважається, що зв'язок Черновецького з сектою "Посольство Боже" нігерійського пастора Аделаджі також, м'яко кажучи, не сприяв його репутації в стані "регіоналів". Але самому Черновецькому "його" церква допомагала весь час правління - й допомагала чудово. Ядро активних агітаторів за мера формували як члени "Посольства Божого". Вони ж були найбільш відданими його прихильниками - і залишаються ними досі. Інша справа, що в нинішній ситуації зв'язок Черновецького з Аделаджею вже однозначно сприймається як негатив, і не може бути терпимим "регіонами" - хоча б у силу їх ментального і політичного налаштування на Московський патріархат. Терпіти в столиці мера-прихильника харизматичної секти - абсолютно неможливо, з точки зору як вертикалі влади, так і з точки зору будівництва "російського світу".
Черновецький як "валіза без ручки"
Тому Черновецький був приречений покинути свій пост. Спочатку фактично, а потім і формально. І тільки порушення самими ж "регіоналами" кулуарних домовленостей про повернення у власність міста (тобто, під контроль влади) багатьох об'єктів комунальної власності, а також погрози зятю Черновецького В'ячеславу Супруненку змусили мера столиці повернутися з півдороги до Ізраїлю, де він нібито готувався просити політичного притулку. Тепер і він, і ПР перебувають приблизно з рівних умовах: зняти Черновецького можна, але потрібно старатись і витрачатися, а сам він завжди може продовжувати шантаж погрозою подати у відставку.
Якщо його все-таки вирішать зробити ще одним показовим в'язнем, щоб продемонструвати об'єктивність влади (мовляв, садять не тільки прихильники Тимошенко), тоді ніщо не заважає зняти його вже на сесії 17 лютого. У цьому випадку буде ясно, що влада обрала тактику перелому столиці "через коліно", тобто знову пішла силовим, але найлегшим для неї шляхом. У принципі, такому рішенню ніщо не заважає - але тільки в тому випадку, якщо приймуть закон про перехід обов'язків мера до секретаря міськради. В іншому випадку метушня навколо Черновецького буде не більше ніж піар-акцією. Все одно його навряд чи реально відправлять за ґрати - при його грошах "мер усіх киян" здатний відкупитися від такої перспективи. У нього ще достатньо сил, щоб поборотися за себе і найближчих членів свого клану.
Тож про Черновецького ми ще почуємо. Як не дивно, зараз він стає теоретичним гарантом демократичності влади щодо інтересів територіальних громад, а ставлення до нього - тестом на елементарну прихильність цієї влади європейським нормам. Розправа з Черновецьким буде означати розправу з будь-яким неугодним мером в Україні. І тому не варто так аплодувати можливому зняттю його з посади. Занадто великі ризики для демократії в цілому задля позбавлення від одного, нехай і одіозного політика.
Павло СЄРОВ, Контракти
Вівторок, 15 лютого 2011 16:00
 Сьогодні минає 20 років від створення Вишеградської групи, куди нині входять Чехія, Польща, Словаччина та Угорщина. У Братиславі з цієї нагоди збирається саміт регіональної організації, на який також запросили голів урядів України, Німеччини та Австрії. У ювілейний для Вишеградської групи рік там також звертають увагу на те, що завдяки четвірці дедалі більше українців отримують шанс пізнавати Європу. Назва Вишеградської групи походить від імені північно-угорського міста, а якому ще в 14 столітті збиралися чеські, угорські та польські королі, щоб обговорити регіональну співпрацю. Їхню естафету 20 років тому продовжили лідери Чехословаччини - Вацлав Гавел, Польщі - Лех Валенса та Угорщини - Йожеф Анталл.
Амбітні плани засновників Вишеградської групи здійснилися і нині вже всі чотири, після розколу Чехословаччини, країни входять до Європейського Союзу і НАТО. Але відтоді регіональну групу не розпустили, бо вважають, що треба плекати й захищати центральноєвропейські цінності і в рамках об'єднаної Європи.
Завдання ювілейного саміту Вишеградської групи для Радіо Свобода окреслив словацький політолог Олександр Дулеба: «Є три основні теми цього саміту - це Східне партнерство, що можемо робити в рамах такого формату, який зараз буде в Братиславі - Вишеградська четвірка, Австрія, Німеччина. Україна. По-друге, це співпраця в галузі енергетики, енергетичної безпеки. І співпраця при вирішені локальних криз в Європі».
Не тільки географія, але також спільний менталітет об'єднують вишеградську четвірку. Але, як нерідко буває з сусідами, не обходиться й без тертя. Так, зокрема, Будапешт і Братислава не можуть дійти згоди через питання національних меншин. Втім, як вважає Олександр Дулеба, участь у Вишеградській групі, зрештою, допомагає згладжувати гострі кути.
«Я думаю, якби не було регіональної співпраці, а були тільки двосторонні наболілі питання, то було би набагато гірше. Якщо Угорщина і Словаччина ведуть розмову про фінансову перспективу Європейського Союзу, то тут конфлікту немає», - каже політолог.
Про Вишеград більше знатимуть в Україні
Всі учасники Вишеградської групи традиційно підтримують євроінтеграційні прагнення України. Щоправда, нагадують, що головна відповідальність - на її власних плечах. І якщо в декого з європейських політиків зростає розчарування українською владою і є побоювання щодо згортання демократичних реформ, то в царині гуманітарної співпраці панує консенсус - підтримувати Україну треба.
Завдяки Вишеградському фонду, який фінансують країни четвірки, у Чехії, Польщі, Словаччині та Угорщині змогли навчатися вже понад півтисячі українських студентів та аспірантів.
«Україна - держава номер один з-поза меж Вишеградської групи, яку ми підтримуємо з 2005 року, коли почали орієнтуватися на сусідні країни. Дотепер ми надали понад півтора мільйона євро на проекти в Україні і стипендії», - розповів Радіо Свобода координатор Міжнародного Вишеградського фонду Їржі Сікора.
Крім навчання українських студентів у Європі, Вишеградський фонд віднедавна також підтримує українські університети, які поширюють знання про процеси в Польщі, Чехії, Словаччині та Угорщині. Перший такий грант на соціологічний курс виграв Донецький державний університет управління.
Мар'яна Драч, Радіо Свобода
|
Керівник контактної групи в Україні міжнародної організації Transparency International Олексій Хмара в розмові з Deutsche Welle наголосив на необхідності доопрацювати поданий до парламенту антикорупційний законопроект.
