Василь ТЮТЮННИК
Після футбольного матчу 5-го туру української Прем'єр-ліги "Динамо" – "Карпати", що відбувся на стадіоні імені Лобановського, навряд хтось припише вболівальникам убогу фантазію. До скандувань типу "Дінамо з Дніпра, ура" додалася ще одна, відео якої в Інтернеті побило всі рекорди перегляду, навіть незважаючи на начебто протидію спецслужб. "Спасіба житєлям Донбаса ..." активно обговорювалося в Інтернеті, на телебаченні, в політикумі.
У журналістському середовищі найчастіше доводилося чути думку про те що, поява "Спасіба житєлям Донбаса ..." стала закономірною реакцією на провальну економічну і соціальну політику влади. Загалом, інтерес до випадку на стадіоні, історія якого ще далеко не закінчилася, можна легко пояснити, адже це смішно, весело і певною мірою відображає масові уявлення значної частини українських громадян – противників нинішньої влади. Тут йдеться про стереотипи про "донецьких", розчарування політикою цієї влади, або роздратування тим, що "донецькі" при владі собі дозволяють. Це як вдалий їдкий жарт у КВН, коли кожен хто його почує, розуміє про що йде мова. Така "знахідка" у неспокійних умовах нашої країни неодмінно мала обрости різноманітними варіаціями, що і сталося. Наприклад, Андрій Окара у своєму блозі на "Українській правді" назвав "Спасіба житєлям Донбаса ..." культурним феноменом та запропонував організувати поетичний конкурс, у якому вірші мають починатися з відповідної фрази.
Наразі спостерігається ескалація навколо цієї події, всі наступні варіації якої ще більше дискредитують владу, котра будь-що намагається приглушити суспільний резонанс. Міліція затримує вболівальника київських ультрас та інкримінує йому хуліганство, проте всі переконані, що справа у скандальному скандуванні. СБУ проникає у фан-клуб "Динамо", збирає інформацію, прослуховує мобільні телефони.
Правоохоронні органи організовують рейдерську атаку на компанію Prostoprint, що випустила футболки із надписом із футбольної кричалки, заводять кримінальні справи за "лівими" обвинуваченнями у підробці сувенірної продукції до Євро-2012. За словами власника компанії пресують їх "по повній", погрожують йому та його сім'ї розправою та вкінці кінців примушують його виїхати за межі країни.
Громадський сектор захищає право самовираження, а саме право носити футболки із таким надписом та радить президенту, якщо того щось не влаштовує, звернутись до суду. Іншими словами, конфлікт набуває яскравого політичного забарвлення, переростаючи із "спортивного хуліганства" на стадіоні у внутрішньополітичний.
Масла у вогонь доливають медіа, особливо російські, які цілком за стандартами державного російського телебачення зображують вболівальників "Карпат" симпатиками нацистів, а вболівальників київського клубу такими, що підпали під вплив "зарази українського націоналізму". Слово дали і ідеологічним противникам "націоналістів" із київського "Арсеналу", хлопцям, що, як з'ясувалося, підтримують ліву ідею та до останнього відстоюють ідею Великої Вітчизняної війни на футбольних трибунах. Не треба навіть ходити на футбол, щоб зрозуміти всю безглуздість намальованої російськими журналістами ситуації. Це очевидно навіть прес-службі київського "Динамо", яка припускає, що «інцидент став наслідком провокації ззовні, оскільки тему політичного протистояння під час зазначеного матчу почали широко висвітлювати російські ЗМІ, давши подіям традиційно необ’єктивну оцінку, яка не відповідає дійсності».
Швидше за все, рано чи пізно владі вдасться зам'яти цю ситуацію, а незгодні із цим змушені будуть замовкнути, але чи надовго? Чи знову не з'являться подібні сюжети в Інтернеті зі ще вищим градусом напруги та сарказму по відношенню до влади?
Відповідь може бути лише одна – вони будуть з'являтися доти, доки не стануть неможливими на стадіонах та деінде в країні такі прояви кричущої нетолерантності та вседозволеності, які мали місце на стадіоні "Динамо" 7 серпня. І що найважливіше, доки відповідальність за це нестимуть цапи відбувайли.
Без сумніву до появи "Спасіба житєлям Донбаса.." могли призвести і інші події, ніж на стадіоні, але оскільки все відбулося саме тоді і там, цікаво буде детальніше з'ясувати обставини цього випадку та подивитися на те, що відбулося того вечора, очима вболівальників, які стали авторами цього "культурного феномену".
7 серпня до Києва підтримати рідну команду приїхали фани львівського клубу. На відведеній для них гостьовій трибуні вони вже у звичний для себе спосіб розгорнули банери із зображеннями Степана Бандери та Романа Шухевича. Варто підкреслити, що ці зображення є не просто чиєюсь забаганкою чи проявом політичної позиції. Вони стали символами львівського клубу, їхні імена увійшли до клубних кричалок, з'явилася відповідна футбольна символіка. Бандера і Шухевич стали неодмінною частиною повсякденного футбольного життя львівських вболівальників. І київські фанати про це знали.
Звичайно, футбольні фанати бажають перемоги своєї команди, інколи пристрасті наскільки накаляються, що справа може дійти до порушення порядку на стадіоні, інколи навіть до певних заворушень, зокрема між різними футбольними угрупуваннями. Проте, замахуватись на честь клубу і його вболівальників за допомогою нищення його символів жоден найфанатичніший вболівальник навіть напідпитку не стане. Це означає, так би мовити, переступити межу та вийти за рамки здорового глузду.
Проте, співробітника "Динамо" Андрія Саламатова, чи то водія клубу, чи то стюарда, ці аспекти футбольної субкультури не дуже хвилювали, коли він, угледівши ненависні особисто йому зображення через його власні політичні переконання (а саме українофобство), свідомо почав їх зривати. Стерпіти такої наруги не могли ні вболівальники львівського, ні київського клубів.
Спочатку із сектору "Карпат" вискочили п`ятеро вболівальників львівського клубу, а на підмогу їм поспішили з три десятки фанів "Динамо". У результаті Саламатову „набили морду”, і він був госпіталізований до лікарні у несвідомому стані. Через декілька хвилин фанати обох команд влаштували перекличку: "Слава Україні - Героям Слава", "Бандера і Шухевич - Герої України". А з динаміського сектору пролунало "Спасібо житєлям Донбаса ...".
Цікаво, що прямого зв'язку між цим вчинком Саламатова, що на думку вболівальників образив їхню вболівальницьку гідність, та політикою влади і Президента немає, але київські вболівальники саме таким чином виразили своє ставлення до цього інциденту. Швидше за все, ця кричалка носила спонтанний характер і вболівальники спрямували свою лють чи свій чорний сарказм проти того, хто на їх думку уособлює цю несправедливість. Можливо і постаті Бандери і Шухевича зіграли свою роль, адже недавно суди позбавили їх звання героїв України, а нинішній Президент ще в статусі кандидата в президенти закликав це зробити.
Нарешті, про те, чому таке може повторитися. З однієї простої причини: за це ніхто не поніс відповідальності. Саламатова, схоже, навіть не звільнили, принаймні він сам про це сказав у розлогому інтерв'ю, заявивши, що Динамо оплатило його лікування та надало йому моральну підтримку. Причому, інтерв'ю було дане сайту "Обозреватель", журналіст якого неприкрито висловлював українофобські погляди та і сам Саламатов у цьому з ним солідаризувався.
В принципі, персона людини, що не поважає свою країну, нас повинна цікавити найменше. (Як пише український блогер Дмитро Резніченко, Саламатов в інтернеті охарактеризував себе як "советский человек - гражданин некой Украины, надеюсь ненадолго..."). Але де гарантія того, що йому знову не захочеться зривати банери із Бандерою через рік, коли львівський клуб знову завітає до Києва? Або це може зробити інший шанувальник Саламатова.
Адже Саламатов навіть отримав неформальну підтримку від Президента Динамо Ігора Суркіса, який заявив в інтерв'ю сайту "Динамо Киев от Шурика", що "не повинно бути на стадіоні жодних політичних портретів. Неважливо, хто це – Бандера, Сталін, Берія. Тим більше диктор про це постійно попереджує".
На захист водія виступив також нападник «Динамо» та відомий тусовщик Артем Мілевський: «Так бити людину не можна. Чоловік 20 налетіли на одного і мало його не вбили». За словами Артема, на стадіони потрібно повертати міліцію.
В принципі, обоє вони праві, бити людей через їхні переконання не можна і, можливо, на стадіоні не повинно бути політичної символіки. Але так само співробітники спортивних клубів повинні на стадіоні робити свою роботу, а не провокувати вболівальників через особисті політичні симпатії. Також не можна заводити на людей кримінальні справи за "лівими" обвинуваченнями. Бо у такому футболі не буде переможців, а залишаться одні лише переможені.
|
|
