Микола ЯКОВИНА, в.о. Голови ОУН

Обмовився вже хтось, що скінчилася ера Миколи Плав’юка… Заперечу! Микола Плав’юк поєднав епохи, він дав нам тяглість традиції державотворення, він як останній Президент Української Народної Республіки в екзилі забезпечив спадкоємність традицій державотворенні і визвольних змагань у ХХ столітті, передавши клейноди УНР керівництву відродженої 1991 року Української Самостійної Соборної Держави. І поки Україна має Державність, і поки Україна має таких мужів, як він, ера Миколи Плав’юка триває! І триватиме, поки стоїть українство, поки українство топче ряст в межах державних кордонів, відновлених 1991 року, а також на усіх українських теренах у світі, де українці є автохтонами, — у Кубанській Україні, Придністровській Україні, Берестейській Україні, на Холмщині і Підляшші, Мараморощині та Лемківщині, і — трохи далі — в Аргентинській Україні, Канадській Україні та Далекосхідній Україні Зеленого Клину.

Душа Миколи Плав’юка витає ще поміж нами, тому, згадуючи його, хочемо, щоб ніщо не затьмарило наші спомини, тим більше не образило пам’ять славного Голови Організації Українських Націоналістів.

Микола Плав’юк народився у Русові тодішнього Снятинського повіту на Станиславівщині. Ця земля дала багато знаних імен, починаючи від великого Василя Стефаника. Життя Миколи Плав’юка як і мільйонів інших визначив конкретний історико-політичний контекст — підневільний статус України і Друга Світова війна, котра вдруге поспіль у двадцятому столітті прокотилася в основному через українські землі.

Микола Плав’юк рано став до юнацтва ОУН, дуже молодим був залучений до українського державотворчого чину, за дорученням Організації він дуже рано покинув рідну землю і кінець війни застав його уже в Західній Європі.

Микола Плав’юк і там відзначався великою активністю. Його виразний громадянський темперамент та полум’яний патріотизм робили його помітною особою в молодіжному середовищі, у студентських колах. Він завершив середню освіту, здобув кваліфікацію економіста в університеті в Мюнхені. 1949 рік став для нього визначальним — як і багато інших українців він опинився за океаном. Невдовзі Микола Плав’юк закінчив Університет Конкордія в Монреалі. І починається успішна професійна кар’єра — дуже швидко, працюючи в компанії «Ессекс Пекерс», він стає президентом цієї компанії. Але не полишає активної політичної і громадської роботи як член «Пласту», як член студентського ідеологічного товариства національного солідаризму «Зарево», активіст Українського Національного Об’єднання (УЕО), найавторитетнішої української організації в Канаді. З 1956 і до 1966 рр. М. Плав’юк — Голова УНО.

Нагадаю, Українське Національне Об’єднання, як і братня Стрілецька громада, завжди були інституціями, пов’язаними з ОУН, та й засновані під опікою полковника Євгена Коновальця, ледь не синхронно з його візитом до Канади. УНО дало життя низці багатьох інших інституцій в Канаді. З УНО виростали і йшли в політику багато діячів.

Поруч з УНО з ініціативи Миколи Плав’юка постало ІСНО — Об’єднання Ідеологічно Споріднених Націоналістичних Організацій. Але найбільше він прилучився до заснування Світового Конгресу Вільних Українців, йому випала найбільша організаційна робота. Ті, хто бачив у на стіні кабінету Миколи Плав’юка в Києві на вулиці Івана Мазепи, 6 фотографію 1967 року з конференційної зали готелю «Хілтон» у Нью Йорку, вражені силою українства, вражені наснажуючим духом, атмосферою, яка панувала тоді в залі цього Конгресу, а також тим, який цвіт мала українська нація. І серед чільних діячів був Микола Плав’юк, який невдовзі очолив світове українство, спочатку як Генеральний Секретар Світового Конгресу Вільних Українців, а потім як третій Президент СКВУ.

З 1979 року й до останнього дня свого життя він стояв коло керма Організації Українських Націоналістів.

У нього, крім передачі державних традицій і клейнодів УНР, була іще одна місія. Він легалізував в оновленій Українській державі Організацію Українських Націоналістів, провівши на українській землі пам’ятний ХІІ Великий Збір Українських Націоналістів. Він зареєстрував доти підпільну Організацію, котра в різних формаціях, у різних частинах світу виборювала Українську Незалежність. Він поставив усі можливі й доступні ресурси на справу розбудови Української держави.

Микола Плав’юк заснував інституцій в Україні — Фундацію імені Олега Ольжича і Видавництво імені Олени Теліги, покликав до життя Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги та Об’єднання студіюючої молоді «Зарево». Важко перелічити усі плідні його ініціативи, але очевидно, що це — продовження традицій і найкращих практик українського націоналістичного руху. Він до останньої свої години мав тверду віру в потужну державотворчу силу української нації.

Так Бог дав, що мені довелося бути з Миколою Плав’юком в останні дні його життя. Ми востаннє бачилися в лікарні. Я мав надію, що він матиме ще попереду дуже плідний поточний рік, оскільки він снував великі плани і давав доручення, котрі стосувалися роботи не тільки в найближчі місяці, але й на роки наперед. Він виразно бачив перспективу. Він розписав мені майже погодинно, тур з доповідями до різних міст Канади. Він хотів, щоби позицію українських націоналістів, котра базується на реальній оцінці стану справ в сучасній українській державі було підкріплено нашими об’єктивними науково-обґрунтованими прогнозами. Він хотів, щоби громада у Канаді почула про перспективи виходу України з кризи. Він жадав плідних результатів від моїх контактів у політичних, ділових і наукових контактів у Канаді і світі.

Я виконав останню волю Голови ОУН.

Я відбув усі сплановані ним зустрічі та консультації. Я говорив про те, що Україна відбулася. І не зважаючи на теперішній владний режим, ми стверджуємо, що сталися незворотні зміни, які мають характер тектонічних процесів у геології. Бо ми вже перейшли середину Мойсевого шляху, двадцять років Незалежності нам дали нове покоління, що не знало рабства духу. Недаремно, вже кілька років поспіль по всій території нашої держави переважна більшість випускників українських шкіл ідентифікують себе українцями!

Я говорив, як Миколу Плав’юка в останні години життя наснажувало те, що, не чекаючи, поки політики об’єднаються навколо того чи іншого списку (і скільки тих списків буде?!), молоді люди, наприклад, на засіданнях Громадського об’єднання «Студентська Республіка» кожні півроку дискутують, яка Україна має бути у 2050 році, яка стратегія на 50 років наперед має кластися в основу теперішньої політики. Коли ми маємо такі дискусії, коли ми маємо такі середовища, коли ми маємо націоналістів такого віку, то перспектива в України є! Це я доводив зі слів Миколи Плав’юка, сповняючи його останню волю і прощаючись з ним там у Канадській Україні.

Можна багато говорити про Миколу Плав’юка. Ми зараз на переломному етапі для Організації Українських Націоналістів. Нас покинув видатний політик. Микола Плав’юк як п’ятий поспіль після Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Олега Штуля-Ждановича, Дениса Квітковського Голова ОУН став єдиним з ряду славних, що не тільки здобув Українську Державу, а й найбільше додав «до посилення сили, слави, багатства й простору Української Держави», яка стала реальністю за його життя, завдяки його натхненній праці і полум’яній боротьбі. І в цьому його видатний життєвий успіх.

Тому ера Миколи Плав’юка триває! Поки триватиме Україна!

Слава Україні!

Вічна пам’ять Провіднику!

Читайте також: Прощальне слово на могилі Миколи Плав’юка