Українське Слово

Тарас ПЛАХТІЙ, товариство "Малого кола"

Впродовж часу, що минув після перемоги Партії регіонів на президентських виборах, вона неухильно і жорстко здійснювала власну політику цілком визначеного напрямку. Така її діяльність щораз більше посилювала підозри, що кожен крок по згортанню демократичних процесів в державі та здачі національних інтересів на користь інших держав, по витісненню української мови та всього українського із суспільного життя, по формуванню жорсткої владної вертикалі та становленню авторитарного режиму є елементами концептуального плану дій, напрацьованого впродовж п'яти минулих років не однією інституцією північної сусідки.

Уляна ЛИБА

Звільнити працівника з роботи стане легше. Робочий тиждень у деяких людей може збільшитися до 48 годин. За працівниками можна буде вести постійне відео-спостереження... Це одні із тих нововведень, які прописані у проекті нового Трудового кодексу України. Цей документ, який розроблявся роками, вже наступного тижня може бути винесений на розгляд у другому читанні у Верховній Раді. Досі Україна жила за трудовими правилами, прописаними ще сорок років тому у радянському Кодексі законів про працю (КЗпП). Хоча цей старий документ багато в чому вже не відповідає сучасним вимогам, фахівці все ж називають його доволі поблажливим для працівників. А от новий Трудовий кодекс викликав чималу дискусію у суспільстві. «Українське слово» проаналізувало найбільш спірні пункти у цьому документі.

Євген КАМІНСЬКИЙ, професор, завідувач відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Принаймні саме так вважають в Інституті міжнародної безпеки Російської академії наук. Там виходять із того, що на сучасну міжнародну систему досі впливає політико-ідеологічна спадщина холодної війни. Американські й особливо російські політики досі живуть під знаком геополітичного суперництва. Попри той факт, що сьогоднішня глобальна безпека базується на значній мережі обмежувальних факторів, закріплених міжнародними договорами та спеціально створеними інституціями, досить багато експертів слушно вважають й аргументовано доводять вирішальну роль ядерного стримування. Тільки в цьому контексті можна розглядати те, що саме в умовах крайньої напруженості в російсько-американських відносинах, яка склалася наприкінці 2008 року, постала ідея перезавантаження.

Оксана ПАХЛЬОВСЬКА, професор Римського університету „Ла Сап'єнца"

Із виступу на відкритій дискусії «Українська гуманітаристика. Діалог культур між Сходом і Заходом», започаткованій Інститутом філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

На минулому тижні влада зробила черговий крок у справі виселення музеїв із Лаври - фонду держмайна та КМДА було сказано терміново шукати нові приміщення, а окремим музеям - готуватися до виселення. Схоже, ідею про те, що музеї мають іти з території заповіднику, суспільство готове прийняти як аксіому. Питання "навіщо?" не було предметом належного широкого публічного обговорення. Аргументація чиновників та церкви, котрі виступають єдиним фронтом, зрозуміла - мовляв, треба повернути віруючим те, що у них забрали. "УП-Київ" звернулася до Сергія КРОЛЕВЦЯ, екс-директора Національного Києво-Печесрького історико-культурного заповідника, щоб вияснити, наскільки є коректною така формула.

Наталя ГУМНИЦЬКА, Міжнародний інститут освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»

У сьогоднішній розхристаний, спресований час державотворення, час тотальної дезорієнтації і глибокого розчарування суспільства і, як наслідок, повсюдної байдужості, потрібні позитивні приклади, високі зразки духовності, які повертали б надію, відроджували історичну пам'ять, випростовували національну поставу, плекали людську гідність, утверджували віру й гартували волю, давали чіткі орієнтири розбудови європейської України і належного місця кожного з нас у цьому процесі.

Світову славу Валентин Сильвестров здобув у 30 років, коли отримав дві найпрестижніші міжнародні композиторські премії: імені Сергія Кусевицького, ставши після Шостаковіча та Прокоф'єва третім її лауреатом на теренах СРСР, і Gaudeamus. Та оскільки партитури на конкурси було надіслано, оминаючи офіційні інстанції, розправа не забарилася. Сильвестрова виключили зі Спілки композиторів СРСР, його музику майже не виконували, навколо нього довгий час панувала атмосфера морального тиску, цькування, замовчування. На сьогодні він найвідоміший у світі український композитор, його доробок увійшов до скарбниці музики ХХ століття разом із творами Альфреда Шнітке, Арво Пярта, Гії Канчелі, Софії Губайдуліної, Едісона Денісова. Валентин Сильвестров майже ніколи не дає інтерв'ю, з великою недовірою сприймає слова «патріарх світового музичного авангарду», «геній сучасної гармонії» й воліє говорити лише про музику. 

Володимир ГІНДА, історик

Бранців озброювали половинками цеглин і кидали на німців... То був другий геноцид проти українців... «На хрена обмундировывать и вооружать этих хохлов?» - сказав Жуков... Нам варто замислитися над цією трагедією і не святкувати, а в жалобі згадати всіх хто поліг за столицю, поставити свічки в церквах та відправити молебні по загиблих адже значна їх частина й досі не похована за християнськими звичаями, а знайшла вічний спокій на різних пагорбах та в водах Дніпра.

Богдана КОСТЮК 

Минулого літа, стоячи над проваллям братської могили у Биківні, тримаючи у руках пожовтілого черепа з кульовим отвором, я раптом збагнула, що пам'ять українців досі розкрадають. Тому що череп і кістяки, викопані у Биківні, належали, судячи з архівних документів, польським поліцейським, розстріляним у 1940 році і похованим НКВД-истами у Биківнянському лісі. Разом з тисячами українців, у цьому місці поховано тисячі поляків і білорусів, «неблагонадійних», які мали необережність опинитись на територіях Східних Польщі і Білорусі після «розчленування» Польщі та Білорусі за пактом Ріббентропа - Молотова. 

Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, письменник

Будь-який політичний режим потребує власної легітимації - в очах як власних співгромадян, так і світового співтовариства. І гуманітарна політика є, крім усього, потужним інструментом такої легітимації, оскільки оперує тими сферами, які раніше прийнято було визначати як «ідеологічні». Тим часом про осмислену гуманітарну політику нової влади говорити складно бодай тому, що незрозуміло, яким чином і ким виробляються рішення, що лягають сьогодні на стіл верховному арбітрові - президенту.