Українське Слово

Світову славу Валентин Сильвестров здобув у 30 років, коли отримав дві найпрестижніші міжнародні композиторські премії: імені Сергія Кусевицького, ставши після Шостаковіча та Прокоф'єва третім її лауреатом на теренах СРСР, і Gaudeamus. Та оскільки партитури на конкурси було надіслано, оминаючи офіційні інстанції, розправа не забарилася. Сильвестрова виключили зі Спілки композиторів СРСР, його музику майже не виконували, навколо нього довгий час панувала атмосфера морального тиску, цькування, замовчування. На сьогодні він найвідоміший у світі український композитор, його доробок увійшов до скарбниці музики ХХ століття разом із творами Альфреда Шнітке, Арво Пярта, Гії Канчелі, Софії Губайдуліної, Едісона Денісова. Валентин Сильвестров майже ніколи не дає інтерв'ю, з великою недовірою сприймає слова «патріарх світового музичного авангарду», «геній сучасної гармонії» й воліє говорити лише про музику. 

Говорити про українську культуру можна довго й багато. Зрештою, це улюблена справа наших можновладців і культуртрегерів. На жаль, дуже нечасто ці розмови виливаються в якісь дії. Єжи ОНУХ 13 років прожив в Україні, очолював Центр сучасного мистецтва та Польський інститут, а отже, мав безпосередній контакт із українським культурним простором. Маючи за плечима польський досвід реформ системи культури, він із рентгенівською проникливістю бачить недоліки нашого культурного дискурсу. Каденція пана Єжи в Польському інституті вже закінчилася, віднині він займатиметься промоцією польської культури в Нью-Йорку. В інтерв'ю „Українському тижню" Єжи ОНУХ говорить про проекти Польського інституту, виклики модернізації, творчі рудименти сталінської системи та «дубаї-проджект» Віктора Пінчука.