Українське Слово

Марія ТОМАК

Протягом останніх семи років нам із вами довелося стати свідками народження та дорослішання українського фестивального руху - явища, що перебуває на стику автентичної та модерної музики, народної культури та сучасного мистецтва, літературних традицій та новаторства. Чи зіп'явся вже цей рух на ноги? Тут думки навколофестивальних експертів розходяться. Але очевидними є два аспекти: по-перше, український фестивальний рух набув відносної масовості (фести як маячки засвідчили існування продуктивних форм культурного життя в багатьох регіонах України, включно зі східними та південними), по-друге, переважна більшість фестивалів позбавлена яскраво вираженого політичного підтексту (як то було з «класикою жанру» - «Червоною рутою-89»), але має чітку українською орієнтацію, дотримується курсу на збереження та культивування свого, що, втім, не заважає організаторам озиратися довкола та помічати цікаві світові «артефакти». Повною мірою це стосується й семирічної «Країни Мрій»,яка стараннями Олега Скрипки з'явилася на культурній мапі України 2004 року.

"Українці втрачають свою мову та самоідентифікацію... Коли з нас хочуть висмоктати всі ресурси, то кажуть, що ми з росіянами один народ... Хибне розчарування суспільства в минулій владі переросло в реальний розпач за влади нинішньої... Поки є можливість працювати в Україні, я працюватиму. Мені б хотілося не емігрувати, а експортувати український культурний продукт." Про це в розмові із засновником етнофестивалю "Країна Мрій", лідером рок-гурту ВВ Олегом СКРИПКОЮ.