Українське Слово

Богдана КОСТЮК

У ці дні Кіровоград, як і вся Україна, відзначає 20-річчя ухвалення Декларації про державний суверенітет. Але якраз у цьому обласному центрі ювілей держави співпав з ювілеєм одного з творців УНР - 130-річчям від дня народження Володимира Винниченка. В історію України Винниченко увійшов як один з керманичів УНР, в історію Європи - як державотворець, політолог, маляр і драматург.

Уродженець Єлисаветградщини (нині - Кіровоградська обл..), Винниченко на початку ХХ ст. очолив український національно-демократичний рух, керував урядом УНР, а після поразки визвольних змагань емігрував. Останні роки життя провів у французькому містечку Мужен, писав публіцистичні та політологічні твори, п'єси, малював картини у стилі пізнього імпресіонізму. Після смерті Винниченка в еміграції 1951 року, а потому його дружини Розалії (1958 р.), родинний архів перевезений до Української вільної академії наук у США.  Згідно із заповітом удови Винниченка, архівом розпоряджалась Академія, але у разі відновлення Незалежності України архівні матеріали мали повернутись на Батьківщину.

Починаючи з 1991 р., Україна вела переговори із США та Францією щодо повернення архіву та особистих речей В.Винниченка в Україну: на сьогодні архів по частинах уже перевезений. Про це розповів один з ініціаторів повернення архіву - віце-президент Києво-Могилянської академії Володимир Панченко. Так, картини Винниченка - а це майже сто робіт, пейзажі, натюрморти, портрети - зараз перебувають у музеї літератури ім. Т. Шевченка НАНУ, а відтепер і у Кіровоградському обласному художньому музеї.

Роботи Винниченка-маляра, за словами мистецтвознавців, виконані у м'яких тонах, він був прихильником пізнього французького експресіонізму. Кіровоградські історики вважають, що на деяких картинах Винниченка можна побачити краєвиди саме Єлисаветграду або ж своєрідні спомини про ті часи, коли Винниченко дитиною та юнаком жив у цьому краї. Адже  в еміграції Винниченко згадував рідне місто як «маленький Париж», в якому він уперше відчув смак до творчості, - розповідає кіровоградський краєзнавець Олег Юрченко, який досліджує художню спадщину Володимира Винниченка.

Нині, якщо пройтися неспіхом старою частиною «маленького Парижа», справді можна потрапити назад у часі: опинитись на затишній зеленій вуличці Єлисаветграду, що на ній непомітні сучасні кіровоградські реалії. Складається враження, що дух Винниченка десь поруч, теж блукає місцями свого дитинства...