Мойсес НАІМ, венесуельський письменник, економіст і аналітик, головний редактор журналу Foreign Policy
Які цінні таємниці може розвідати пара російських шпигунів, яка разом із двома маленькими доньками живе життям середнього класу в Монтклері, штат Нью-Джерсі? Або ж що, на їхню думку, могла з'ясувати Анна Чапмен, основним театром оперативних дій якої були дискотеки Нью-Йорка? Згідно із документами ФБР, Служба зовнішньої розвідки Росії (відома як СЗР) точно визначила для своїх агентів у Сполучених Штатах природу їх місії та сподівання, які покладали на них у штаб-квартирі СЗР. У повідомленні, перехопленому ФБР, сказано: «Вас відправляють до США в довготривалу подорож. Ваша освіта, банківські рахунки, автомобіль, будинок тощо повинні слугувати єдиній меті: виконанню вашого основного завдання, яке полягає в пошуку і розвитку зв'язків у колах, які формують політику Сполучених Штатів, готувати звіти і надсилати їх у штаб-квартиру СЗР». А що ж цікавило штаб-квартиру СЗР Росії? Минулого року, наприклад, штаб-квартира СЗР попросила Ричарда Мерфі (справжнє ім'я якого Владімір Ґур'єв) з'ясувати деталі позиції Білого дому щодо: 1) угоди зі скорочення стратегічних озброєнь між Росією і Сполученими Штатами; 2) Афганістану; 3) ядерної програми Ірану. Усього-на-всього....
Бідолашний Ґур'єв-Мерфі. Це справді нездійсненне завдання. І не тому, що небезпечне, а через те, що безглузде. По-перше, тому що ні найближчі співробітники Обами, ні найкраще поінформовані аналітики з «мозкових центрів», ані майстри журналістських розслідувань з найкращими зв'язками в Нью-Йорку не могли б відповісти на ці запитання. А по-друге, тому що простий і нетривалий пошук в інтернеті підтвердив би, що виклик полягає не в пошуку інформації, а в умінні обробляти величезну кількість даних і досліджень на ці теми, до яких є вільний доступ у всесвітній мережі. Цілком можливо, що штаб-квартира СЗР припускала, що її шпигуни отримуватимуть інформацію не з інтернету, а через свої контакти всередині американського уряду.
Нині завдяки постійному стеженню, яке роками вело за ними ФБР, ми знаємо, що жоден із них навіть поверхово не був знайомий із посадовими особами, які володіють інформацією, котру не можна вільно отримати в інтернеті. Також ми знаємо, що ці шпигуни не надто напружувалися, коли потрібно було розвивати ці контакти. Життя в передмістях Бостона, Вірджинії та на Мангеттені пропонує надто багато приємних розваг. Це наводить на роздуми щодо основоположної методології, на якій базувалися звіти, що їх надсилали російські шпигуни у СВР: читати, вирізати і копіювати тексти, добуті з відкритих джерел, і, можливо, розмовляти на ці теми із добре поінформованими спостерігачами, аби згодом відправляти звіт у Москву. Не надто більше від того, що можна здійснити - і що, безперечно, здійснюється - у штаб-квартирі СЗР.
Ми ніколи не дізнаємося точно, чому росіяни стільки часу підтримували настільки безглузде починання. Сподівання на те, що одного дня ці осередки зможуть активізуватися, або виявлять скарб конфіденційної інформації, або завербують цінне джерело в уряді, звісно, є можливостями, які виправдовують таку діяльність, незважаючи на те, що впродовж десятиліть вона залишалася марною. Однак нинішня Росія також привчила нас до того, що коли є несподіванки чи незрозумілі ситуації, рано чи пізно з'являється пояснення, яке незвично часто виявляється переконливим. І це альтернативне пояснення також має стосунок до штаб-квартири СЗР. Це корупція.
Назва оригіналу: Los espías rusos: otra mirada
Джерело: El País, 11.07.2010
Зреферувала: Галина Грабовська
Західна аналітична група
