Богдана КОСТЮК
Вирішуючи проблеми захисту своїх інтересів в Європі, Росія розколює Європу. Принаймні позиції «старої» та «нової» Європи у «російському питанні» часто бувають протилежними. І нічого дивного у цьому ні політологи, ні самі політики не вбачають. Адже «стара» Європа (Франція, Німеччина, країни Бенілюксу) на власному досвіді з російським імперіалізмом стикалась зрідка, хіба що під час Наполеонівських воєн ХІХ ст. та у роки Першої і Другої світових воєн у ХХ столітті. І насправді. Це було споглядання не стільки ідеології імперії - Романових, а по тому СРСР - скільки спостереження за просуванням російських (радянських) військ вглиб Європи, зі Сходу на Захід. Пройшли - вибили спільних з європейцями ворогів - і повернули назад.
Ну, трохи помародерствували, трохи до місцевих дівчат позалицялись, трохи здивувались європейській архітектурі і акуратності в побуті. І пішли назад на Схід, боронити вже конкретні інтереси: Російської імперії, пізніше - імперії СРСР. Час від часу, звичайно, росіяни зазирали до країн «старої» Європи, щоб розповісти про блага соціалізму, про комуністичні ідеали, про велику (без перебільшення) культуру імперії (СРСР). Після 1991 року росіяни активно розгорнули роботу з країнами ЄС на ниві пропаганди своєї культури, через культуру проникаючи у душі і європейських політиків, і пересічних європейців. Вдала робота Російських культурних центрів у європейських столицях, підтримка російським капіталом фестивалів російського кіно, російського мистецтва, російської книги - це справді блискуча пропаганда самої Росії! Можна лише поспівчувати собі, що українська влада, посилаючись на брак коштів, нічого подібного зробити в ЄС досі не спромоглась. Україна так і залишається або ж terra incognita, або сірою плямою для більшості громадян «старої» Європи. А подеколи Україну називають частиною Росії - і то не лише у бельгійській чи італійській «глухій провінції»...
А «нова», тоді просто Східна, Європа на власному горбі тримала імперію - романовську, радянську... І досі переживає «синдром русофобства», як десять років тому один західноєвропейський політик характеризував виступ свого східноєвропейського колеги на Європейській конференції з питань безпеки. Політиком із Західної Європи був нинішній президент Франції Н.Саркозі. А політиком з європейського сходу - тодішній президент Польщі О.Кваснєвський. Лідер Польщі у своєму тодішньому виступі говорив про необхідність жорсткої ідеологічної протидії відродженню імперського мислення Кремля... На сьогодні, назвемо їх «русофільськими», погляди Саркозі укріпились персональною дружбою з кремлівською елітою, а Кваснєвський ще більш рішуче веде боротьбу проти сучасного російського імперіалізму. Щоправда, не один лише екс-президент Польщі, а й багато інших політиків зі Сходу Європи пишуть про небезпеку відродження новітнього імперіалізму в Росії, точніше - у Кремлі (про пересічних росіян і Росію як країну не йдеться, ідеться про державну ідеологію РФ). Так, депутат Європейського парламенту від Латвії Інесе Вайдере в одному зі своїх виступів наголосила: «При усій своїй повазі до російського народу, не можу підтримати економічну, фінансову та ідеологічну експансію державних діячів та капіталу Росії в Європу. Збільшуючи свій, так би мовити, матеріальний вплив на європейців, російські владоможці приносять також корупцію, нівелюють принципи європейської демократії...». Політолог з Болгарії Діма Аргірова вважає: «Для болгар Росія упродовж тривалого часу була символом звільнення, адже саме російська армія навесні 1878 року звільнила Болгарію від турецького поневолення... Але з часом більшість болгар збагнули: сучасна Росія не має нічого спільного з тим романтизованим образом, який у добу соціалізму було створено довкола Росії у болгар. І російська армія зараз веде на Кавказі війну, подібну до тієї, яку у 1870-х роках турки вели проти Болгарії та її народу. Прозріння Болгарії боляче вдарило по балканських амбіціях Росії - Болгарія вступила до Євросоюзу і НАТО».
Ні, ані Болгарія, ні Польща, ні країни не збираються закривати Російські культурні центри чи забороняти мистецькі фестивалі, що їх організують росіяни. Вони охоче споживають культуру Росії, знайомляться з її історичними пам'ятками, із сучасною літературою тощо. Але вони з великою обережністю ставляться до заспокійливих виступів лідерів Російської Федерації щодо нової системи європейської безпеки (поза НАТО), щодо створення нових газових магістралей («північний потік», наприклад, з великими труднощами пройшов експертизу та «обкатку» балтійців), щодо купівлі російським капіталом цілих галузей економіки у їхніх країнах. Вони надто добре пам'ятають Варшавський договір, Союз економічної взаємодопомоги (СЕВ), радянські військові частини на територіях своїх держав - і також «архіпелаг ГУЛАГ», де гинули їхні родичі та близькі. «Ми ще довго будемо прокидатись уночі, побачивши у нічному кошмарі людину у військовій радянській формі. Або сірого чиновника - КДБіста, який ніби не мав обличчя, але його образ залишився у нашій підсвідомості. Це - наша історична пам'ять, ми не можемо її позбутись, як не можемо змусити підсвідомість вичавити образи тієї - соціалістичної - доби...». Це - моя колега з Естонії Марі Вельмет.
Така ситуація з часом може призвести до розколу в Європі - на рівні дипломатичному та політичному. «Gazeta Polska» писала про те, що у питаннях нової системи європейської безпеки та побудові газогону «Північний потік» євродепутати від Польщі, Латвії, Литви та Естонії уперто виступали за збереження сучасного статусу НАТО в Європі (як гаранта європейської безпеки) та проти побудови газової магістралі (як екологічно шкідливої для цілого регіону). А BTA (Болгарська телеграфна агенція) повідомляла, що у кулуарах Європейського парламенту точаться дискусії щодо ставлення до нових безпекових ініціатив Кремля та перспектив співпраці росіян з НАТО. Нагадаю, що Росія запросила союзників у Другій світовій війні взяти участь у параді Перемоги, який відбудеться у Москві 9 березня 2010 року, і міністерства оборони Франції, Великобританії та США дали попередню згоду прислати на парад своїх військових. Знову ж таки: ніхто не висуває жодних претензій до Росії - росіяни, подібно до американців, вміють захищати свої інтереси або до першого фестивалю мистецтв, або до останньої обойми в автоматі...
«Держава Росія - значно сильніша, ніж країна Росія», - іноді повторює відомий російський режисер українського походження Роман Віктюк. Він же під час минулорічних гастролей по Україні зауважував: «Панове, не можна дозволяти іншим державам забирати, красти наше національне надбання! Не лише Гоголя маю на увазі, але й Захер-Мазоха, і Корольова, і таких персоналій в історії європейської, світової науки і культури тисячі...» (шкода, що «недочули» українські чиновники від культури).
Власне, для України, її державників та суспільства, було би дуже непогано навчитись забезпечувати захист своїх інтересів (інтересів народу, держави) і на українських теренах, і поза межами України. Як це роблять росіяни, у разі потреби повертаючись до образів великої імперії. Як це роблять американці, вдало використовуючи образ головних захисників демократії у світі. Як це роблять німці чи французи, переконуючи всіх у своїй шляхетній меті збереження традицій і духу європейської демократії. І також українцям варто навчитись провадити свою політику - де за підтримки культури, а де жорстко поставленою проблемою - усередині України, в сусідніх з Україною державах (а проблеми із сусідами є - і з росіянами, і з румунами)... і далі по світу. Але - не варто забувати: доки українці не навчаться поважати самих себе, захищати свої права, навряд чи зможемо ми бути успішними на зовнішньополітичному напрямі.
