Віктор КАСПРУК
Індія і Китай політично ніколи не були близькими, але останнім часом видимі протиріччя між ними постійно демонструють тенденцію до загострення. Причому взаємини між Індією і Китаєм варто розглядати у контексті підвищення внутрішньої стійкості «мегасупільств» внаслідок тривалого і динамічного економічного зростання. А також і в результаті ускладнення геополітичного рівняння в Азії, під впливом розстановки сил на континенті, яка постійно змінюються. Ще й за участю сторонніх акторів, що значно ускладнює азійську головоломку.
Крім того, на західному й східному периметрах кордонів Індії наростає вплив політичного ісламу. У Пакистані та Бангладеш ці сили вже діють на самостійній від влади основі. Мета даних сил, як вважають індійські експерти, зводиться до реалізації доведеного сценарію: маргіналізація секулярістских партій і об'єднань і, в перспективі, створення «ісламського політичного фронту» двох держав, нейтралізуючого зростаючий геополітичний вплив Індії в регіоні Південної Азії.
Проте, особливу тривогу військових аналітиків викликає стан сухопутних і морських рубежів Індії. «Пористість» державних кордонів, на їхню думку, є причиною інтенсивного руху наркотиків, зброї та боєприпасів, а також фальшивих грошей до Індії і далі. Прикордонні з Індією держави - це здебільшого проблемні сусіди: неспокійний Непал, мимовільне «яблуко індійсько-китайського розбрату» М'янма (Бірма), що володіє значними запасами вуглеводнів, охоплена міжетнічним конфліктом Шрі-Ланка. Тривожний хід думок індійським військовим підказує сама географія: Індія розташована між «золотим трикутником» і «золотим півмісяцем», основними світовими виробниками наркотичної сировини.
Серед індійської експертної спільноти немає єдності щодо оптимальної стратегії Індії в регіоні Південної Азії. Якщо одна група політологів вважає, що життєздатність Пакистану та Бангладеш відповідає інтересам Індії, то інші, особливо у військовому середовищі, вважають: необхідно працювати на дезінтеграцію цих держав, оскільки їх правлячі кола систематично підривають єдність і територіальну цілісність країни. Крім цього, швидка ісламізація суспільства знизу в Пакистані та потенційне створення військово-клерикальної коаліції створюють загрозу безпеці Індії на довгостроковій основі.
Ще однією загрозою для Індії є те, що Китай сьогодні розглядає шляхи нейтралізації конкурента, котрий, як і він, претендує на статус регіональної наддержави. І це в той час, як китайці вважають, що в Південній Азії може бути лише одна наддержава - Китай. Досягти цього можна поділом федеративної Індії на 20-30 держав, і таке питання є стратегічним, переконані деякі китайські експерти. Йдеться про створення на сучасних індійських територіях нових, слабких і децентралізованих держав, які будуть повні протиріч і внутрішньої напруженості.
Це бажання можна спробувати реалізувати шляхом використання значної етнічної та релігійної напруженості в найбільшій демократичній країні світу. Також для цього можна використати таких сусідів Індії, як Пакистан, Непал, Бутан та Бангладеш. Їхні історичні та територіальні претензії можуть бути використані для своєрідного «вирізання» індійських територій.
З індійської точки зору реалізація подібного сценарію є досить реальною. Адже сьогодні вплив Китаю на Пакистан і Непал досить великий, а на Бангладеш він збільшується. Індійські аналітики вважають, що Китай намагається оточити Індію, створюючи мережі доступних портів для військово-морського флоту в Індійському океані. Цей дипломатичний і економічний наступ Китаю змусив Індію до співпраці з військовою хунтою М'янми, що не дуже добре виглядає у послужному списку найбільшої в світі демократії.
Не дивлячись на те, що велика частина кордону між Індією і Китаєм проходить високо в горах (що не дозволить Делі і Пекіну вступити в глобальне зіткнення), і те, що сторони зможуть використовувати лише окремі підрозділи, спеціально підготовлені для ведення війни в подібних умовах, ситуація для Індії ускладнюється тим, що, по суті, вона оточена мережею китайських військових баз - у Бангладеш, М'янмі і на Мальдівах.
Індія побоюється китайської армії. Адже напружені відносини між Індією і Китаєм можуть перерости в геополітичне протистояння і, в кінцевому підсумку, у війну. Основною загрозою для Індії на даний час є Китай, зазначив глава ВПС Індії Фалі Хомі Мейджор. Маршал авіації аргументував свою думку тим, що в Індії мало інформації про ступінь підготовленості та оснащеності збройних сил КНР, але їх чисельність викликає у Делі занепокоєння. За даними індійської сторони, збройні сили Китаю втричі перевершують за чисельністю армію Пакистану, з яким у Індії напружені відносини. «Це дуже серйозна загроза», - вважає індійський маршал.
Варто пригадати, що в 60-ті роки ХХ століття між Індією і Китаєм відбувся ряд територіальних суперечок. На сьогоднішній день ситуація ускладнюється тим, що Пекін вельми насторожено ставиться до активізації відносин Індії та США. В той же час, головнокомандувач індійської армії Діпак Капур оголосив на навчальному семінарі командування, що Індія готується до війни «на два фронти» проти Пакистану і Китаю, чим привернув до себе загальну увагу. Генерал Капур підкреслив, що це робиться в рамках широкої програми перегляду Індією старої військової доктрини та приведення її у відповідність до все більш імовірного стратегічного сценарію з метою підвищення надійності стратегії «холодного старту».
Зміцнивши свій наступальний потенціал у можливому протистоянні з Пакистаном у 2005 році шляхом заснування нового командування - південно-західного, - Індія зосередила зусилля на створенні противаги своєму східному сусідові - Китаю. Головком індійської армії повідомив, що акцент буде тепер розподілятися пропорційно між західним і північно-східним напрямками.
Як не дивно, реакція Китаю була виваженою, більше того, Китай вважав за краще взагалі не зачіпати це питання безпосередньо. Виникнення розбіжностей співпало за часом з початком нової фази в розвитку оборонних відносин між країнами - розпочався діалог на рівні міністрів оборони. З іншого боку, китайські аналітики в останні роки висловлювали стурбованість у зв'язку зі зростаючими військовими амбіціями Індії та поміченим ними переходом її військової стратегії від оборонної до «наступальної та агресивної».
Намагання Індії ввести нову доктрину - доктрину «холодного старту» - по суті являє спробу навчитися вести війну обмеженого масштабу, перебуваючи під «ядерною парасолькою». Для вирішення цієї дилеми, яка переслідує Індію починаючи з 1998 року, індійські стратеги зосередили свої зусилля на розробці військової доктрини, що дала б їм можливість швидко і рішуче завдавати удари по Пакистану обмеженою силою.
Головнокомандуючий індійською армією, говорячи про процес підготовки Індії до війни «на два фронти», сказав очевидну річ: індійські збройні сили обов'язково повинні готуватися до подібної війни, враховуючи, яку загрозу для її безпеки представляють сусіди. Адже збройні сили Пакистану та Китаю якраз починають розглядати можливість майбутнього конфлікту з Індією. Необхідно, однак, тримати в голові те, що, на відміну від Пакистану і Китаю, в Індії стратегічним плануванням політики займається виключно політичне керівництво країни, а воно поки що не зобов'язалося брати участь у розробці нової доктрини, яка обговорюється усіма.
Втім, вагомим стримуючим чинником від початку війкового конфлікту є те, що ні Китай, ні Індія, ні Пакистан не зможуть пережити широкомасштабну війну, яка може стати початком їхньої дезінтеграції. Занадто строкатими є племена, що населяють ці держави і занадто великий відсоток убогості наявний у суспільствах цих сусідніх країн.
Риторика індусів щодо пакистанців, а пакистанців щодо індусів цілком зрозуміла. Якщо вони втратять ціль постійного протистояння, то можуть розвалитися. Єдність еліт у кожній з цих країн забезпечується лише наявністю ворожнечі між ними, інакше вся їхня політична конструкція завалиться як картковий будиночок. Адже кордони між ними прокреслені ще по британських картах.
