Наталія РЕВА
Чорноморський простір віддавна був стратегічно важливою територією, взяти під контроль яку прагнули всі близькі до нього держави. Грецькі поліси створювали в Північному Причорномор'ї свої колонії з торгівельною метою. Своєму економічному розквіту Київська Русь певним чином завдячує торгівлі, здійснюваній Чорним морем. Тісно пов'язане було з ним і українське козацтво, а Богдан Хмельницький надавав великого значення стосункам з Кримським ханством. У ХVIII столітті зміцніла Російська імперія доклала величезних зусиль для захоплення Причорномор'я.
Розпад імперій на початку ХХ століття та постання на їх руїнах, хоч і на короткий термін, незалежних держав призвело до перегляду значення чорноморського простору, в тому числі й для України.
ЧОРНОМОРСЬКИЙ СОЮЗ
Зовнішня політика Української Центральної Ради не була послідовною, а зовнішньополітичні зв'язки часто були ситуативними. І лише після поразки у боротьбі з більшовиками, вже в еміграції, голова Директорії Симон Петлюра та його соратники розпочали розробку ідеї союзу держав Чорноморського басейну, який планувалося протиставити більшовицькій Росії.
Одразу після еміграції Армії й Уряду УНР до Польщі в 1920 році Симон Петлюра, аналізуючи причини поразки у боротьбі з більшовиками й розробляючи стратегію подальшої боротьби, звертає увагу на стосунки з країнами Чорноморського басейну та роль в них України.
Співробітництво країн Чорноморського басейну Симон Петлюра пропонував у вигляді союзу держав, заснованого на принципі самовизначення народів і визнанні незалежності держав, що постали на руїнах Російської імперії. Основною засадою для об'єднання країн Причорномор'я мали стати спільна боротьба проти більшовиків, відновлення незалежності своїх територій та встановлення там демократичного ладу, а також тісна співпраця з країнами Західної Європи. До Чорноморського Союзу передбачалося залучити Грузію, Азербайджан, Вірменію, Кубань, а також демократичні уряди Дону та Тереку, які продовжували боротьбу з більшовиками. Для реалізації спільних завдань пропонувалося створити Раду Чорноморського Союзу.
Урядe УНР в еміграції навіть вдалося частково реалізувати цю ідею - наскільки це дозволяли еміграційні умови та окупація території України більшовиками. Були досягнуті певні домовленості з еміграційними урядами Грузії, Азербайджану, Північного Кавказу та Вірменії та розроблений союзний договір, який передбачав військово-митний союз та спільні дипломатичні акції на міжнародній арені. Тобто Чорноморський Союз, за проектом Уряду УНР в еміграції, мав поєднувати ті функції, які сьогодні в Європі виконують Європейський Союз і НАТО. Адже згідно з проектом Чорноморського Союзу передбачалася співпраця не лише у військовій та митній сферах, а й у сфері відновлення економіки й господарства країн Східної Європи. Згідно з концепцією Симона Петлюри e союзі держав Чорноморського басейну Україна мала відігравати провідну роль.
Практично ж ідею Чорноморського союзу не вдалося втілити навіть частково. Це було зумовлено тим, що уряди, які брали участь в обговоренні проекту, перебували в еміграції, території їхніх країн були окуповані більшовиками, боротьба з якими закінчилася поразкою, а в 1922 році ці території увійшли до складу Радянського Союзу. Однак співпраця між еміграційними урядами тривала протягом наступних десятиліть, а ідея співпраці країн Причорномор'я продовжувала існувати й розвиватися.
ЧОРНОМОРСЬКА ДОКТРИНА ЮРІЯ ЛИПИ
Ідею об'єднання країн Чорноморського басейну на основі спільних інтересів поглибив і розвинув видатний український геополітик Юрій Липа. І хоч у нього, як і в Симона Петлюри, центром тяжіння є Чорне море, геополітична концепція Ю.Липи суттєво відрізняється від концепції С.Петлюри. Якщо голова Директорії розглядав Чорноморський Союз, перш за все, як спосіб убезпечення від територіальної експансії Росії, то Чорноморська доктрина Ю.Липи базувалася на протиставленні Чорноморського простору як Європі, так і Росії. Та й Чорноморський простір Ю.Липа розглядає ширше, включаючи до нього, крім України та країн Закавказзя, також Кавказ, Туреччину та Болгарію. Саме Україна, Туреччина й Болгарія мали стати центральними державами цього простору, а їх першочерговим завданням - досягнення порозуміння між собою. Основою об'єднання країн Причорномор'я Юрій Липа бачив економічні інтереси та, як і Симон Петлюра, митний союз, перспективою якого вважав економічну конфедерацію, тобто об'єднання країн в одне велике господарство. Задля убезпечення північного кордону України Юрій Липа пропонував союз з Білоруссю.
Чорноморська доктрина Юрія Липи була розроблена напередодні та на початку Другої світової війни. На той час, навіть за умови, що Україні вдалося б вибороти незалежність, втілення цієї доктрини навряд чи було б можливим з огляду на те, що вона суперечила існуючому в Європі поділу на Схід і Захід, пропонуючи вектор Північ-Південь. Сьогодні Чорноморська доктрина Ю.Липи видається ще менш придатною для втілення, однак окремі її аспекти залишаються актуальними.
ПЕРСПЕКТИВИ
Події другої половини ХХ століття - «холодна війна», створення мега-блоків держав, глобалізація - остаточно закріпили поділ на Схід і Захід. І якщо в економічному вимірі цього поділу практично не існує, то в цивілізаційному, культурному, ціннісному він не просто відчувається, але й підкреслюється. Політичний істеблішмент сучасної України розривається між орієнтацією на Захід, тобто вступом до Євросоюзу й НАТО, та «стратегічним партнерством» з Росією, перспектива якого - вступ до Єдиного економічного простору, а за певних умов і повернення до «міцних обіймів» Росії та російсько-радянської імперської моделі стосунків. При цьому стосунки з країнами Причорномор'я не розглядаються як стратегічно важливі. Попри це, реалізація окремих аспектів чорноморської доктрини сьогодні може бути дуже корисною для України, перш за все, в економічній площині.
Економічний союз країн чорноморського басейну може створити реальну конкуренцію ЄЕП, а відтак похитнути економічну, а отже, й політичну монополію Росії в регіоні. Більше того, такий союз може бути й свого роду гарантією від територіальних зазіхань Росії. Митний союз чорноморських держав здатен інтенсифікувати торгівлю між ними. Більше того, Україна цілком спроможна претендувати на роль регіонального лідера в цьому союзі. Інша справа, чи матимуть політичні лідери країн Причорномор'я, які часто тим чи іншим чином залежать від Кремля, достатньо бажання й снаги, щоб зазіхнути на його монополію.
На заваді реалізації ідеї новітнього чорноморського союзу стоїть, перш за все, гегемоністична позиція Росії, у сфері впливу якої, крім того, перебуває більшість країн регіону, а тих, що не перебувають, окремі російські політики пропонують залучити туди силою. Для цього в Росії ресурсів цілком достатньо - потрібен лише зручний привід. Неподоланною завадою для руху в цьому напрямку з боку України є геополітична обмеженість її політичного керівництва, яке розглядає тільки два зовнішньополітичні вектори: західний і східний.
Власне, міжнародна організація у схожому з Чорноморським союзом складі та з подібними функціями існує: це ГУАМ. Однак надто обмежені завдання та коло членів не дають змоги повною мірою використати можливості співпраці у чорноморському просторі. Та навіть у форматі ГУАМ співпраця країн Чорноморського басейну має перспективи розширення. Для цього потрібна лише політична воля лідерів країн-учасниць.
Нація й держава успішні тоді, коли пам'ятають своє минуле і враховують помилки минулого. Однак недостатньо вміти вчитися на помилках минулого, потрібно вміти користуватися його досвідом і здобутками. Чорноморська доктрина стала свого роду результатом переосмислення досвіду Української революції та боротьби за незалежність. Й сьогодні, здобувши нарешті незалежність, ми маємо скористатися цим досвідом. Інакше так і залишимося нацією, яку історія нічому не вчить.
