Українське Слово

Євген ПЕТРЕНКО

Напередодні другого туру президентських виборів піднялась прямо таки хвиля галасу щодо голосування у графі виборчого бюлетеня «проти всіх».

Після Помаранчевої  революції демократичні сили не виконали обіцянок і не пояснили причин своїх невдач. А причини цього провалу мали б стати предметом серйозного аналізу. Замість аналізу ми отримали приступ істерії навколо «єдиного демократичного кандидата» Юлії Тимошенко. І в цій істерії беруть участь доволі серйозні люди, такі як філософ М.Попович, поети І.Драч і Д.Павличко і ще ціла череда політологів, культурологів, представників громадськості.

Вони переконують нас, що прихід В.Януковича буде справжнім апокаліпсисом, а от Ю.Тимошенко дає Україні надію. Очевидно, що це одна надія, майже впевненість, що нас обдурять. І так буде, але для чого знову дурити простих людей і продавати залишки авторитету?

Зрозуміло, що у цій виборчій кампанії штаби обох кандидатів на повну силу використовують технології нагнітання страху і залякування виборця перемогою опонента з метою, аби він проголосував за менше зло. Але чи мусять виступати рупорами в цих технологіях представники наших еліт?

Звичайно, кожен має право поступати так, як підказує йому серце і розум, але публічно закликати не голосувати проти обох це означає брати на себе відповідальність. Чи готовий той же Попович чи екс-президент Кравчук взяти на себе відповідальність за дії Тимошенко? І не тільки за майбутні обіцянки красивого життя, а за вже підписані газові домовленості, за смішок на підтримку фельдфебельських жартів Володимира Путіна, які публічно зневажали не тільки гідність одного з керівників Української Держави, але і ображали гідність всіх українців. Поведінка Тимошенко за своїм змістом нічим не відрізнялось від Януковичівських ляпів - письменника Бебеля, поета Чехова, поетеси Ахметової і тому подібних, а може, навіть була ще гіршою, бо Юлія Володимирівна робила все, щоб отримати підтримку Москви на виборах у розмін за національні інтереси України. Зрештою, це елементарна вихованість, коли вона у своїй присутності дозволила зневажати Президентів України і Грузії. Подібне спостерігалось неодноразово.

Тож чи можна в такому разі виразити свою підтримку такій особі? Я не кажу про Януковича, бо це яскравий випадок інтелектуальної інфантильності і про нього не може бути й мови.

 У намаганні представників так званої творчої інтелігенції і активістів політичної «тусовки», які знову впихають українському народу явно недоброякісний товар, яскраво проявилась їхня радянська генеалогія і постійна боротьба з самим собою, виправдання малих зрад, підступів і відступів, зроблених протягом життя в тоталітарних умовах.

Задля  міфічної «України» вони готові закривати очі на справу Лозинського, який вбив людину, на розкрадання землі латифундистом Губським, базікання графомана Яворівського, викрадення нинішніми депутатами БЮТу справи Могилевича і т.д. і т.п. А, може, все набагато простіше. Як говорив поет, ніколи б ми не продались, якби нас не купили.

Взагалі вже час не пропонувати свої послуги тим чи іншим політичним силам і політикам, які сильніші на даний час. Можливо, набагато практичніше та ефективніше захищати цінності і пропонувати їх суспільству. Адже зрозуміло, що Юлія Тимошенко ніколи не відстоювала і не буде відстоювати національно-демократичні цінності, утверджувати відповідний світогляд. Так для чого обирати менше зло, коли у нас є своє добро і за нього треба стояти. А народ оцінить.

Дивно, коли простих людей звинувачують у патерналізмі, якщо такий самий патерналізм демонструє  інтелектуальна еліта нації, постійно намагаючись причепитись до якогось «паровоза». А, може, вона давно вже не еліта і ми вимагаємо від неї того, чого вона апріорі не може дати?