Українське Слово

Данута ВАЛЕВСЬКА, "Rzeczpospolita"

Релігійні засади стають все більш присутніми у бізнесі. Це стосується вірувань з усіх частин світу. Фінансова криза, в якій уже два роки перебуває світова економіка, змушує шукати такі форми розміщення грошей, принципи яких були би прозорими, а самі фірми - гідними довіри. Однією з форм побудови такої довіри є базування розвитку фірм на принципах релігії - християнства, ісламу, юдаїзму чи буддизму. Євреї запевняють, що для них гроші мають не тільки матеріальну вартість, але й передусім - духовну, бо вони заробляються завдяки довірі між партнерами у бізнесі. 

Оксана ПАХЛЬОВСЬКА, Римський університет «Ла Сап'єнца», Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України

Віллу обступають магнолії. Могутні вузлуваті дерева з велетенськими квітами ніжного кремового кольору. Скрізь троянди - від білих до пурпурових. В одній із зал вілли віє свіжістю у спекотну годину від такої незвичної для Італії фрески із зимовим пейзажем. Над віллою - український прапор у групі європейських прапорів. Назва конференції: «КОЛЕСО ЖИТТЯ. Покинуте дитинство від Середньовіччя до наших днів. Дві країни в порівнянні: Італія та Україна». Організатор зустрічі - Інститут студій соціальної та релігійної історії м. Віченца. Цей інститут провів уже не одну конференцію, присвячену Україні: йшлося і про середньовічний Київ та його культурний внесок у розвиток Європи, і про Голодомор, і про Чорнобиль, і про проблеми історичної пам'яті. Цього разу об'єкт дослідження - драматичний у своїй актуальності: діти, покинуті діти.

Іван ДЗЮБА

Дмитро Табачник відомий не лише як людина, яка багато років перебувала на високих державних посадах в Україні, а й як автор та співавтор низки довідників та книжок. Із-поміж них багатством матеріалу, грунтовністю й порівняною об'єктивністю (попри спірність оцінок деяких історичних стуацій та окремих діячів) вирізняється «Історія української дипломатії» (Київ - Харків, 2009) - навчальний посібник для студентів вишів. На жаль, це виняток у творчому доробку Дмитра Табачника (про довідники та книжки, написані у співавторстві, я, природно, тут не говорю).

Уляна ЛИБА

«Українське Слово» у цьому році знову друкує смішні цитати із творів абітурієнтів. Під час тестування з української мови одним із завдань було написати твір. Його тема цьогоріч звучала так: Довести або спростувати думку: «Поразка - це наука. Ніяка перемога так не вчить...». Ми без коментарів наведемо деякі «перли» із творів майбутніх студентів. При цьому варто зазначити, що, як видно із цитат, дехто з вчорашніх випускників школи навіть не розуміє значення слова «поразка».

Вікторія СЮМАР

Українська влада завжди любила маніпулювати словами та термінами, перетворюючи реальну політику у змагання ораторів. Не винятком стала і команда небагатослівного Віктора Януковича. Українці мають гарну нагоду спостерігати, як нова влада вчиться жонглювати термінами та маніпулювати поняттями. А також опановувати нові для себе дефініції, такі як демократія, громадянське суспільство, реформи. Часом виходить смішно, часом - вже цілком пристойно. 

26 червня голову українського представництва німецького Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланґе протягом 10 годин в аеропорту «Бориспіль» не пропускали до України. Нагадаємо, що Фонд Конрада Аденауера - один з найстаріших міжнародних німецьких Фондів, які працюють в Україні. Лік виданих ним книг, проведених круглих столів, подіумних дискусій, конференцій (всього того, що зміцнює демократію і розвиває мізки) йде на сотні. Робота фонду та його роль - це тема окремої статті. Але затримання і недопущення на територію пострадянської країни співробітника міжнародної організації розглядається громадськістю, як достеменна ознака згортання демократії. Публікуємо розмову кореспондента УНІАН з паном Ланґе стосовно інциденту, що стався в аеропорту. 

Олександр МОТИЛЬ, професор політології Рутгерського університету Ньюарку, Нью Джерсі

У лютому 2010 року відбулось феєричне повернення Януковича в політику. На президентських виборах 2004 року Януковича, який тоді був прем'єр-міністром та обраним наступником президента Леоніда Кучми, звинуватили у фальсифікації. Його було усунуто в результаті Помаранчевої революції, яку очолили Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко. Лише через п'ять років в оточенні біло-блакитних прапорів своєї партії Янукович став президентом. 

Після закінчення президентських виборів-2010 експерти, роблячи традиційний «розбір польотів», констатували: українці мали чудовий шанс отримати нову якість, але не скористалися ним. Слушний «діагноз», проте, мабуть, варто додати, що цей шанс ми мали й раніше, зокрема в 1999-му, але знову-таки обрали «старе». Виходить парадокс: з одного боку чудово знаємо про обмежені можливості так званих політичних старожилів, з іншого - боїмося щось змінювати на краще. Патерналізм? Небажання знову «обпектися»? Зневіра в еліті як такій? Бажання повільно рухатися апробованою колією на старенькому потязі замість мчати на сучасному експресі? А, можливо, ще не визначилися з кінцевою зупинкою? Отож, чому українці не піднімають планку, що дало б можливість отримати якісно нову еліту, а відтак і рівень власного життя? Відповідь на це та багато інших політичних, соціальних, економічних, геополітичних запитань журналісти «Дня» шукали спільно з гостем редакції - лідером «Фронту змін» Арсенієм ЯЦЕНЮКОМ.

"Українці втрачають свою мову та самоідентифікацію... Коли з нас хочуть висмоктати всі ресурси, то кажуть, що ми з росіянами один народ... Хибне розчарування суспільства в минулій владі переросло в реальний розпач за влади нинішньої... Поки є можливість працювати в Україні, я працюватиму. Мені б хотілося не емігрувати, а експортувати український культурний продукт." Про це в розмові із засновником етнофестивалю "Країна Мрій", лідером рок-гурту ВВ Олегом СКРИПКОЮ. 

Вахтанг КІПІАНІ

Цими днями В'ячеслав Брюховецький та Олексій Сокирко модерували в Києві дискусію «Історична пам'ять і політика: рік 2010-й - і далі». Ця дискусія вкотре продемонструвала, що в наелектризованому суспільстві будь-що може стати причиною спалаху емоцій і звинувачень. Навіть така далека від мейнстриму, якщо судити з екранів телевізорів, тема колективної (це слово доречніше, пошлюся на авторитет професора Наталії Яковенко) пам'яті. Про чисту політику, врешті, говорили не так багато. Але чітко розставляли акценти. Почесний президент НаУКМА висловився про міністра освіти Дмитра Табачника як про «людину з фашистською ідеологією», котра «в іншій країні сиділа б». А зазвичай толерантний дипломат Юрій Щербак не вибирав слів, коментуючи слова посла Росії в Україні, «презренного человека», Михайла Зурабова, який днями заявив, що українці з росіянами - «один народ».